Ціна перемоги. Як живе Лиман після відступу росіян
Перемога може виглядати спустошено. Саме таким є східноукраїнське місто Лиман, звільнене від росіян цими вихідними.
Безлюдні вулиці, всипані сміттям, уздовж забитих дошками або згорілих будівель. Металеве покриття, що звисає з розтрощених дахів, колихає вітер. Мало хто з цивільних наважується вийти на вулицю. Ми нарахували майже стільки ж собак, скільки й людей, хоча перед війною населення міста становило близько 20 тисяч.
Жменька цивільних, яких ми зустріли, здається, досі перебувають під впливом місяців бомбардувань, які вони пережили, і вони не впевнені, що їхні страждання закінчилися.
Єдиним сплеском життя стала колона українських військових, які їхали на високих бронетранспортерах за місто дорогою, обрамленою сосновим лісом, махаючи руками та підбадьорюючи.
Вони їхали повз докази того, яку ціну в людських життях мала поразка Росії.
Тіла п'ятьох загиблих російських солдатів лежали поруч одне з одним - розпухлі, спотворені смертю - а колись це були чиїсь чоловіки чи сини.
Вони були в повному спорядженні, ще в чоботях, ніби могли якимось чином повернутися до бою. Схоже, що їх убили разом, коли вони намагалися втекти.
Поруч ми побачили купу викинутої російської форми, спальних мішків і пайків. Там був армійський рюкзак, на якому було написано ім'я. Ми не знаємо, що стало з його власником.
Двоє молодих волонтерів з української гуманітарної групи обережно та тихо працювали - нумерували тіла та шукали щось, що могло б їх ідентифікувати.
Вони стояли на колінах всього за кілька метрів від мін, розкиданих уздовж дороги. Їхній темно-зелений колір був замаскований травою та листям. Це постійна загроза з боку противника, який був змушений відступити, або, як заявили в міноборони Росії, був "відведений на більш вигідні позиції". Це твердження звучить знайомо після низки російських поразок минулого місяця на Харківщині.
Пізніше волонтери переклали останки в чорні мішки для трупів і вивезли - частина загиблих російських солдатів нарешті залишила поле бою.
BBC На трофейному російському танку Т-72, що стоїть на узбіччі, майорить новий український прапор.
"Ми переможемо, - каже усміхнений молодий український солдат, що лазить по башті танку. - Я почуваюся дуже добре, просто чудово".
Те, що тут сталося, - це не просто поразка президента Володимира Путіна. Це повне приниження.
Лише минулої п'ятниці він оголосив світові, що анексує чотири українські області, включно з Донецькою, де розташований Лиман. Він проголосив, що вони будуть "назавжди російськими".
Через добу українські війська були в Лимані, а його війська тікали.
Україна каже, що близько 5000 російських військ були оточені в Лимані до того, як місто впало.
Ми не знаємо, скільки росіян були вбиті чи потрапили в полон. У своєму твіттері міноборони України повідомило, що майже всі російські війська, дислоковані в Лимані, "передислоковані або в мішки для трупів, або в полон".
Це стратегічне місто є воротами до сусідньої Луганської області, яка майже повністю перебуває під контролем Росії. Україна сподівається пройти далі, використавши перемогу в Лимані як трамплін.
Олена та її 10-річний син Родіон сподіваються на мир і на водопровідну воду. Ми зустріли матір із сином, коли вони прямували до колодязя, щоб наповнити п'ятилітрову пляшку.
"Я думаю, що буде мирно, - сказала Олена, одягнена у чорну шапку та кілька вовняних джемперів. - Має бути мирно. Усі достатньо настраждалися. Найважче було пережити обстріли. Ми молилися, залишаючись у підвалі. Ситуація все ще напружена, але в цілому я щаслива".
BBC Замість шкільних уроків Родіону довелось засвоїти уроки війни. Його обличчя під темно-синьою шапкою похмуре.
"У Лимані було трохи страшно, - розповідає він нам, - бо було багато бомбардувань. Війна - це дуже погано, тому що люди гинуть. Зараз у мене на душі спокійніше".
Інші люди тут досі наче загублені у своїй травмі, як-от 66-річна Надія. Вона сама повільно йшла вулицями, наче не впізнавала нічого навколо.
"Я сподіваюся на краще, - сказала вона, - і що вони [росіяни] сюди не повернуться. Це було дуже погано. Обидві сторони вели вогонь. Ми нічого не розуміли. Коли затихало, ми йшли на вулицю готувати їжу. Потім знову починалося. Зараз ми всі збожеволіли".
"Чому мене бомбардують? - питала вона нас. - Я нічого поганого не робила. Я не вбивала. Я не крала. Я не розумію, чому. Може, ви мені скажете. Ми жили добре, все було добре, ми працювали. І в один момент це усе перевернулося догори дриґом".
На вулицях міста стіни, кіоски та автобусні зупинки розмалювали проросійськими гаслами. На одному з парканів написали "CCCP".
BBC Попри те, що президент Путін бажав відродити Радянський Союз своєї молодості, руїни Лимана є свідченням його невдачі.
Зараз Україна має ініціативу і знає, що має рухатися швидко, якщо це дозволять поставки західної зброї. Лінія фронту застигне, коли прийдуть морози. Вікно для повернення території цієї зими може закритися через кілька тижнів.
Орла Герін BBC News, Лиман