Евакуація: досвід дизайнерки українського концептуального бренду DZHUS

23-го лютого я не могла заснути й натрапила на статтю незалежного московського видання про нагальну проблему армії РФ: притиски ЛГБТ-спільноти в її рядах. А за кілька годин мій горизонт здригнувся від послідовних вибухів. Отримала інсайдерське сповіщення, мовляв, військова колона розстріляла наших прикордонників та прямує в бік Києва. В паузах між панічними вдихами та пакуванням тривожного рюкзака на автопілоті моя свідомість сюрреалістично співставляла ці дві актуальні новини про російську армію. Два виміри реальності, між котрими неосяжна прірва. То був найнеочікуваніший світанок у моєму житті.

Далі були найнеочікуваніші ночі у сховищі. Я не могла заснути й натрапила на матеріал того ж прогресивного медіаресурсу з багатообіцяючим заголовком «Як боротися з поганими новинами». Виявилося, росіяни бачать по ТБ гнітючі сюжети про «кризу на Україні» та співчувають настільки, що не сила збадьоритися та відволіктися, але ж потрібно повертатися до своїх справ. Проте є способи вирішити дану проблему! Ні, не термінове припинення бойових дій. Скооперуватися та масово висловити своє обурення? Знову не вгадали. Допоможе помедитувати або походити килимом босоніж. Сподіваюся, лексика мого коментаря здивувала редакцію на взаєм.

Килим не допомагав, і ми з сусідами облаштовувалися на барикадах із переносок з нашою фауною, чекаючи на нові сюрпризи від сусідів з-за паркану. В паузах між вибухами та пострілами моя свідомість силилася збагнути, як оточуючим вдається той стоїцизм: ачи всі крім мене супергерої, або ж у мене зламався певний захисний механізм, що відповідає за гру в карти та перегляд серіалу під акомпонемент бомбардування, чи то є феномен масового фаталізму - «вб’є так вб’є»?

У мене ОКР, і я завжди дивлюся в саму суть речей. Я бачу їхню багаторівневу структуру та відчуваю їхню взаємодію. Саме цій зацикленості я завдячую мультифункціональними дизайнами DZHUS, що «запрограмовані» на численні трансформації. Саме це до болю гостре світосприйняття забезпечує мою соціальну совість, мою емпатію до тварин, нездатність сприймати їх за їжу чи матеріал. ОКР і війна - напрочуд невдала комбінація. Я фізиологічно не вмію ні вірити, ні абстрагуватися від небезпеки, ані втішатися припущеннями. Я не розумію понять «державність», «ворог», «наказ», «військовий обов’язок». У цьому протистоянні для мене існують синергія з рідною землею, закодований в підсвідоме унікальний спадок, безцінність кожного окремого індивідууму… та вбивства, вбивства, вбивства, вбивства. А ще - абсолютна впевненість у тому, що моє призначення полягає не в військових звитягах, а в збереженні того творчого ресурсу, що він довірений мені Всесвітом, та у відповідальному його використанні на засадах безкомпромісного гуманізму та культурних інновацій.

Отож у день без дати я, мій partner in crime і троє наших котів нарешті проскочили з небезпечного передмістя на столичний вокзал, де в хаотичному роїнні втрапили в задушливу й нескінченну евакуацію. То було щастя.

Та через закони військового часу довелося узгодити драматичне рішення: далі на захід я мала вже самостійно рятувати себе, чотирилапих, а ще весняно-літній дроп DZHUS, лімітований розміром сумки. Так, з допомогою неймовірних людей, я опинилась у Варшаві. Так, із величезною вдячністю долі за свій порятунок і невимовним болем за Батьківщину, я розпочинаю найнезвичніший сезон «весна-літо» у своєму житті. Стартує кампанія з онлайн-продажу колекції, прибуток від якого буде розподілено на потреби української армії, пожертви зоозахисним організаціям і підтримку функціонування бренду.

Просто зараз я асимілююся в новій дійсності: вивчаю місцевий арт і fashion, дізнаюся бізнес-законодавство ЄС, тішуся з розмаїття вегетаріанської культури Польщі - і охоче ділитимуся з вами власним досвідом та враженнями.

Та мене важко чимось здивувати. Особливо після новини, що підбитий український пілот зміг у падінні спрямувати літака на ворожу колону бронетехніки, а сам катапультувався.

А отож далі обов’язково буде!

Autorka: Irina Dzhus