Голова Держкіно Марина Кудерчук представила українські стрічки на Варшавському кінофестивалі

В польській столиці триває 39-й Варшавський міжнародний кінофестиваль. Він був заснований у 1985 році та вважається частиною елітної групи подій, визнаних Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів міжнародними кінофестивалями. Поряд з Каннами, Венецією, Берліном, Локарно, Таллінном та іншими містами Варшава представляє найновіші та найцікавіші тенденції світового кінематографа. 

Познайомити учасників та публіку Варшавського міжнародного кінофестивалю з українськими стрічками та представити режисерів до польської столиці прибула очільниця Державного агентства України з питань кіно Марина Кудерчук.

Ми розпитали у пані Марини про успіхи українського кінематографа, актуальні напрямки розвитку та плани на майбутнє.

Марʼян Савчишин, редактор VPolshchi: як Державному агентству України з питань кіно вдається працювати під час війни та знаходити фінансування для створення українських кінопродуктів?

Марина Кудерчук: хоч і обмежено, але все-таки український бюджет фінансує програму підтримки українського кіно. Паралельно з цим ми займаємося пошуком допоміжних та паралельних джерел фінансування від міжнародних фондів та організацій. Ми підписуємо меморандуми про співпрацю та шукаємо партнерів у різних країнах. Для Держкіно надзвичайно важливо, щоб українські кінематографісти мали можливість працювати й створювати якісні та конкурентні кінопродукти, а українське кіно виходили на нові ринки.

Скільки фільмів було створено за підтримки Держкіно у 2023 році?

Від початку року за підтримки Державного агентства України з питань кіно було випущено 15 фільмів. Сподіваємося, що до кінця року буде здано ще 8 українських стрічок. Також фільми знімаються українськими режисерами завдяки коштам, які вони отримують від міжнародних фондів чи з грантів. 

Чи з початком російського вторгнення в Україну змінився характер фільмів, які створюються українським кінематографом?

Попри війну, яку веде Росія в Україні, ми намагаємося "документувати" те, що відбувається в країні та паралельно знімати ще й художні фільми. Для Держкіно зараз пріоритетно стимулювати та підтримувати створення документальних фільмів про війну в Україні та боротьбу українського народу. Важливо також подбати про збереження нашої історії. Російська агресія протягом багатьох років ретранслюється в їхньому кінематографі. Вони крадуть не лише наші землі, а й нашу історію, приписуючи собі наші досягнення та здобутки. Навіть історію Київської Русі росіяни приписують собі. Все це Росія використовує, як пропаганду у своїх кінопродуктах. Український кінематограф зобовʼязаний подбати про гідну відповідь на зазіхання агресора і не дозволити їм вкрасти те, що належить Україні. Для цього нам потрібно підтримувати створення історичних фільмів, які фіксуватимуть у свідомості людей по всьому світі велич та багатство української історії й культури.

Українське кіно якісно змінюється і стає не лише популярним, а й конкурентним у світі. В цьому - значна заслуга Держкіно. Які ще фактори, на вашу думку, сприяють цьому?

В історії незалежної України ми вперше маємо цілком проукраїнську владу, яка не піддається зовнішнім впливам. Наш президент, на відміну від його попередників не реалізовує загрозливі наративи про братні народи з росіянами. Раніше, багато хто, намагаючись зберегти та відобразити українську самобутність та ідентичність в українському кінематографі, натрапляли на різного роду опір, бо не можна було руйнувати міф про братні відносини з Росією. Українські чиновники боялися образити цим росіян.

Чи відчувається підтримка від українського парламенту?

Так, вперше в історії України створений підкомітет у сфері кінематографа та реклами Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Це значне досягнення, яке сприятиме розвитку галузі.

На що ви, як голова Державного агентства України з питань кіно звертаєте особливу увагу у своїй праці? Які напрямки розвитку для вас є особливо пріоритетними?

З приходом до Державного агентства України з питань кіно я мала вже досвід управління регіональними проєктами. Чудово розуміючи важливість цього напрямку я вирішила приділяти особливу увагу саме розвитку регіональних ініціатив та проєктів. Разом з командою ми створили концепцію розвитку кінофестивалів та кіношкіл на регіональному рівні. Ми її розповсюдили та отримали від керівництва деяких областей розуміння і підтримку.

Насправді в Україні є дуже багато чудових людей, які прагнуть створювати у своїх містах цікаві кінопроєкти. Таким людям варто допомагати та підтримувати їхні починання. А вони зі свого боку будуть приносити користь Україні та українському кінематографу.

Які фільми, на вашу думку, зараз є найактуальнішими? Чого не вистачає українським глядачам?

Патріотичне кіно. Нам потрібно більше якісних патріотичних фільмів, які допомагатимуть виховувати українську молодь в дусі патріотизму та любові до України. 

Пригадую показ фільму "Крути 1918" для військових ліцеїстів у моєму рідному Запоріжжі. Великий кінотеатр був заповнений вщент. Після показу відбулося обговорення фільму і зі сцени від молодих хлопців я почула, що вони прагнуть бути схожими на героїв фільму та готові стати на захист України у разі потреби. Тоді ми не знали, що два роки потому їм доведеться ставати на захист України. 

Важливо, щоб українська молодь отримувала українські патріотичні кінопродукти та героїв для наслідування.

Фільм "Крути 1918" був одним з перших патріотичних фільмів в історії незалежності. Він також зустрівся з різного роду критикою. Чи теперішня українська влада є більше зацікавленою в створенні національного виховного кіноконтенту? 

Так, звичайно. Зараз в Україні діє проукраїнська влада, яка розуміє важливість такого виховання та значення в ньому кінематографу. Ми маємо сприятливі умови з боку влади та широке розуміння. 

До художньої чи іншої складової фільму "Крути 1918" можуть бути питання, але я не кінокритик, мені важко оцінювати з цього пункту бачення. Але, як менеджерка, я розумію, що патріотичні історичні фільми зараз є необхідними.

Український кінематограф часто використовує «шокову терапію», що безумовно впливає на глядачів і робить його захопливим і часто дивовижним, зокрема для іноземних глядачів.

В Україні знімають також велику кількість розважального кіно. Зараз ми будемо робити більший акцент на історичних та воєнних аспектах. Шокові фільми або шокові елементи в фільмах потрібні також. Завдяки їм світ може краще зрозуміти та дізнатися про ті звірства, які Росія робить в Україні. Кіно є одним з тих способів, якими ми повинні це доносити до глядачів у всьому світі.

Ми не можемо переходити на розважальний контент, оскільки маємо іншу необхідність – показати світу злочини тоталітарного режиму, до якого раніше він лояльно відносився.

Співпраця українського та польського кінематографів зараз є особливо інтенсивною та плідною. З початком війни в Україні в багатьох польських кінофестивалях українські стрічки замінили російські. Українському кінематографу, фактично, вдалося витіснити російський з польського ринку.

Український та польський кінематографи співпрацювали також раніше. Задовго до початку війни українські стрічки були представлені на польських кінофестивалях, а режисери спільно працювали над створенням фільмів. Було багато проєктів. Ми не мали самоцілі когось витісняти або знищувати. Стратегія російського кінематографа доволі агресивна, на мою думку, вони самі себе витіснили.

Українська культура та кіно не використовують агресивних методів, бо можуть захоплювати глибиною, майстерністю та красою.

Як до українських режисерів та кінопродюсерів ставляться у Варшаві? Які у вас відносини з Варшавським міжнародним кінофестивалем?

У нас чудові партнерські відносини з Варшавським міжнародним кінофестивалем. Директор фестивалю Стефан Лауден допоміг та продовжує допомагати багатьом українським кінематографістам. За його підтримки було створено багато цікавих речей. У нас з поляками чудові людські відносини. Які можна брати за приклад.

Крім Варшавського міжнародного кінофестивалю ми співпрацюємо з "Ukraina! Festiwal filmowy", який розпочнеться за тиждень. Його кураторка пані Беата Б’єронська-Лях особливо заангажована в популяризацію українського кінематографа у Польщі. Полька, яка вже кілька років проводить український кінофестиваль у Варшаві! Такі проєкти важливо та потрібно підтримувати.

Я дуже чекаю того часу, коли ми також зможемо запрошувати іноземних гостей до нашої країни на наші міжнародні кінофестивалі.

Ви родом із Запоріжжя, яке зазнало та продовжує зазнавати значних обстріляв та бомбардувань. Чи вдається вам відвідувати рідне місто?

Запоріжжя знаходиться на лінії вогню, а майже 70 відсотків Запорізької області окуповано. Саме Запоріжжя зазнає постійних обстрілів. 

Тиждень тому я була в Запоріжжі, тоді протягом дня девʼять разів звучали сирени таз два рази були сильні обстріли. Ситуація в моєму рідному місті дуже неспокійна.

Яка доля запорізького фестивалю короткометражних фільмів "Ziff", який ви свого часу організовували?

Фестиваль короткометражних фільмів "Ziff" проводився за підтримки Держкіно та Запорізької міської ради. Спочатку він був регіональним, але згодом став міжнародним з великою кількістю учасників. я проводила його три роки. Коли я стала заступницею голови Запорізької ОДА мені довелося залишити фестиваль, але він продовжував успішно жити та розвиватися. Команда залишилася, а я завжди їх підтримувала. З початком повномасштабного вторгнення Росії він припинив свою роботу. 

Однак, команди, яка працювала зі мною при організації фестивалю і потім в ОДА, зараз організовують спеціальні покази для внутрішньо переміщених людей. Для тих, хто рятуючись від війни знайшов прихисток на Запоріжжі. Коли, на початку, повномасштабного вторгнення масово почали прибувати українці з Донецької області, в Запоріжжі навіть надавали їм прихисток в кінотеатрі. 

Я продовжую підтримувати та допомагати тим людям з якими працювала в Запоріжжі.

Можна сподіватися, що після війни відновляться українські регіональні кінофестивалі?

Я переконана, що після війни усі регіональні кінофестивалі відновляться. Я вірю, що не лише регіональні, а також міжнародні українські кінофестивалі вийдуть на новий рівень. Ми зможемо запросити до нас в Україну тих партнерів зі світового кінематографа, які зараз так любʼязно приймають нас і допомагають українському кінематографу пережити війну. Зараз багато людей бояться їхати в Україну, яку постійно обстрілюють та бомбардують, але час війни закінчиться і, ми, після нашої перемоги зможемо запросити усіх до України.

Примітка:

Варшавський кінофестиваль приділяє  особливу увагу українському кіно. Цього року у програмі заходу відбуваються покази девʼятьох українських стрічок та двох іноземних на українську тематику. Зі зголошених 4 800 фільмів зі 111 країн світу, комісією було відібрано 77 повнометражних фільмів з 46 країн світу, серед яких аж 23 світові прем’єри. На цьогорічному Фестивалі також буде показано 61 короткометражний фільм.

Українські стрічки у програмі Варшавського міжнародного кінофестивалю:

• «Нескорені» (Defiant), режисер Карім Амер (Україна, Велика Британія, США).

• «Дім за склом», режисер Тарас Дронь (Україна, Кіпр, Румунія, Німеччина).

• «БожеВільні», режисер Денис Тарасов (Україна)

•  «Залізні метелики», режисер Роман Любий (Україна, Німеччина)

• «Фотофобія», режисери Іван Остроховський і Павол Пекарчик (Словаччина, Чехія, Україна)

•  «Небезпечна зона» (Danger zone), режисер Віта Желакевічюте (Польща, Велика Британія, Бельгія, Україна)

• «Перехрестя: Наслідки правди» (The crossing: consequences of the truth), режисер Ендрю Дідвей (США, Україна)

• «Мурали» (Murals), режисери Артем Іваненко, Алех Топаллер та Деніел Шапіро (Україна, Польща, США)

• «Як це було», режисери Анастасія Солоневич і Дам’ян Коцур (Польща, Україна)

Фільми «Дім за склом», «БожеВільні» та «Залізні метелики» були створені за підтримки Державного агентства України з питань кінематографії.

Варто зазначити, що в складі цьогорічного журі Варшавського міжнародного кінофестивалю буде три представники з України – письменник Юрій Андрухович, який увійшов до складу журі основної програми, продюсер Олег Щербина у складі журі конкурсу документальних фільмів та акторка Маша Кондакова в журі конкурсу короткометражних фільмів.

Мар’ян Савчишин, редактор VPolshchi