"Наче укол адреналіну". Українські військові - про просування на Сході
"Я почуваюся тут безпечно, тому що ми на своїй землі, і сама земля мені допомагає", - каже мені Олексій. Попри стрілянину, розриви артилерійських снарядів перед очима та рев російських реактивних літаків над головою.
Територія, яку зараз займає його група українських військових, розташована на кордоні Донецької та Луганської областей. Та сама земля, яку президент Росії Володимир Путін нещодавно оголосив навіки російською.
За минулий тиждень бійці підрозділу Д1 Національної гвардії України просунулися на понад 20 км на схід від нещодавно звільненого міста Лиман у Донецькій області. Зараз вони перебувають на колишній російській позиції в лісі - все ще в межах досяжності російської армії, яка відступає. Частина "навіки російської" землі вже повернулася до України. Тепер армія Росії обороняється.
Перелом у ході війни став "уколом адреналіну" для українських військ. Відчувається їхня впевненість, навіть коли вони перебувають в межах досяжності росіян.
"Ми можемо відбити територію, а росіяни - ні", - каже мені ще один військовий із підрозділу, якого звуть Ілля.
Я питаю, чому.
"Тому що вони зараз слабкі, вони нас бояться, вони тікають від нас", - відповідає він.
На цій позиції видно різницю між українською та російською дисципліною та бойовим духом. На землі розкидані та висять на деревах речі російських військ, що відступали, - порожні бляшанки, пайки, черевики, пляшки та одяг.
Ілля бере викинуту російську каску і порівнює зі своєю.
"Армія майбутнього", - жартує Ілля, стукаючи по російській касці.
"Дуже погане майбутнє", - додає, сміючись, його товариш.
Каска не дуже відрізняється від тих, які російські війська могли носити під час Другої світової війни. Солдати підіймають російську зимову рукавичку та читають етикетку. Там написано, що вона 2005 року випуску.
"Новинка для росіян", - жартують вони. Інший солдат, якого називають Дюком, каже, що Росія ставиться до своїх солдатів як до м'яса.
Олексій каже, що викинутий російський мотлох часто видає їхні позиції, коли українці запускають свій маленький дрон. Для зв'язку вони покладаються на один із супутникових комплектів Starlink Ілона Маска. Кажуть, він справно працює увесь тиждень.
Коли їдеш Донбасом, бачиш дедалі більше ознак виснаженої російської армії. Ми бачили, як українські сили відбуксирували транспортний засіб для перевезення військ і велику самохідну установку - обидва з російською символікою Z.
BBC Україна вже захопила більше російської бронетехніки, ніж їй постачає Захід. Ще десятки згорілих військових машин, надто пошкоджених, щоб їх використовувати, залишилися іржавіти на узбіччях доріг. Ящики з невикористаними боєприпасами збирають, щоб застосувати проти їхніх колишніх власників. Донбас також досі всіяний смертоносними мінами, на розмінування яких підуть роки.
Однак відчуття ейфорії українських військових не завжди поділяють люди, яких вони звільнили від окупації Росії. Це звільнення дорого коштувало.
Ті, хто вижив під час обстрілів, думають, як переживуть зиму. Десятки тисяч людей залишилися без світла та води.
У Лимані ми зустрічаємо Наталію та Віталія, які шукають в уламках розбомбленого будинку дрова, які можна спалити. Тепер багаття - єдиний їхній спосіб зігрітися. Приблизно 80% їхнього міста зруйновані або пошкоджені. Вони ледве вижили після того, як у їхній дім поцілила російська ракета - вона розбудила їх о 05:30 ранку.
BBC Своє життя зараз Наталія називає "важким і просто нестерпним".
"Ми як мурахи. Нас топтали, а хто вижив, тепер носить дрова. А хто ні, той похований", - каже вона. Як і багато хто тут, вона намагається уникати звинувачень на адресу обох сторін у своїх бідах.
Коли приїжджаємо в центр Лиману, там вже велика черга за хлібом. Багато з людей, як виглядає, хочуть запастися на майбутнє.
BBC Катерина, мама з двома маленькими дітьми, намагається пояснити свою дилему: Росія, за її словами, все ще "має велику силу, тому страшно, що вони можуть повернутися. Тому що місто вже дуже постраждало, і якщо місто буде переходити з рук у руки, тоді нічого не залишиться, зокрема й людей".
Вона каже, що єдине, що вона хоче зараз, це - електрики та миру. Цієї зими вона навряд чи отримає і те, й інше.
Джонатан Біл Кореспондент з питань безпеки, BBC News