"Найстрашніше, коли горів аеропорт". Як жителі Чорнобаївки пережили окупацію і що думають про меми
"Я горда за Чорнобаївку, але дещо нас і ображало, - жінка з червоними від сліз очима ділиться враженнями від інтернет-мемів про рідне село. - Вони сміялися, а нам було важко".
Протягом восьми місяців окупації Марина разом з чоловіком і двома дітьми жили в своєму будинку в Чорнобаївці, ховаючись у підвалі й намагаючись зайвий раз не потрапляти на очі росіянам.
Село з козацькою назвою, затиснуте між Херсоном і місцевим аеропортом, - одне з найбільших в Україні. До війни тут жили близько 11 тис. людей. По-справжньому відомою Чорнобаївка стала, коли українська армія завдала десятки влучних ударів по російській техніці і військах, які базувалися на аеродромі. Це й породило численні інтернет-жарти про українське "місце сили".
Ця сила, однак, далася високою ціною. Нині в селі залишилося близько половини мешканців. Усі решта виїхали, коли зайшли росіяни. За час окупації загинули близько 30 людей. Когось розстріляли російські солдати, когось убило під час обстрілів, декого збила військова техніка.
Щонайменше четверо цивільних чорнобаївців нині в російському полоні. Про їхню долю нічого невідомо.
Повертатися сюди ніхто особливо не спішить. Як і в сусідньому Херсоні, у Чорнобаївці немає світла, мобільний зв'язок нестабільний, а питну воду розливають на центральній площі. Люди приходять сюди не лише по воду, а й щоб поговорити. Посумувати і посміятися.
BBC Троє собак в одній будці
У жінки з заплаканими очима на іншому березі Дніпра, в Олешках, живуть батьки. Там ідуть важкі бої. Зв'язку з ними немає, каже Марина.
Але її чоловік і двоє дітей, хлопчик і дівчинка, стоять поруч живі-здорові. Марина усміхається крізь сльози і киває вбік двох українських солдатів з автоматами, які патрулюють центр села:
- Вони в нас найкращі. Подивіться на них, на наших хлопців, і на цих орків, які топтали нашу землю. Це ж небо і земля.
BBC Віктор, чоловік Марини, пояснює, чому сім'я вирішила не виїжджати на час окупації: потрібно було доглядати за старенькими сусідами, родичами і тваринами. Діти, загинаючи пальці, рахують, скількох тварин вони досі підгодовують: 14 котів і шістьох собак. Згадують, як під час обстрілів троє їхніх песиків наввипередки залазили в одну будку і тулилися там одне до одного, щоб було не так страшно.
Про те, що скоро будуть вибухи, попереджав сусідський алабай.
- Якщо два рази гавкне - буде приліт, - каже Віктор. - Він наче відчував, що щось буде. Або чув "вихід". Проходить хвилинка - і починається.
Підгодовує домашніх котиків і Ольга, ще одна жителька Чорнобаївки, яку ми зустріли біля будинку її доньки. До сумки в неї прив'язана синьо-жовта стрічка. Зграйка сірих доглянутих котів, побачивши годувальницю, біжить вітатися.
Ольга розповідає, що працює в херсонській лікарні в кабінеті гемодіалізу. Протягом усієї окупації їздила на роботу. Часто на блокпостах росіяни ретельно обшукували і допитували її. Але найстрашнішим було не це.
- Найстрашніше - коли горів аеропорт. Це був жах. Мені було все видно, - каже Ольга. - Їхня техніка горіла. Вони звозили, їх палили, вони опять привозили - і опять палили. Це було страшно, але і рада була, що наші їх палили. Щоб вони поскоріше пішли з нашої країни.
BBC "Тут усі жінки гарні"
Були в селі і ті, хто вітав прихід росіян. Чорнобаївці розповідають, що в місцевій вайбер-групі днями хтось поширив список людей, які начебто співпрацювали з окупантами.
Достовірність цього списку не підтверджена. Але багатьох людей, прізвища яких з'явилися в ньому, в селі вже немає. Як кажуть місцеві, "поїхали на Крим за Стремоусовим" (Стремоусов - загиблий проросійський діяч. - Ред.).
Ми заходимо в сільраду, щоб розпитати про настрої в селі голову, або, як офіційно називається тепер його посада, очільника сільської військової адміністрації Ігоря Дударя. У травні він потрапив у полон до росіян, а тоді зумів звільнитися і виїхати з села.
У коридорах панує веселе збудження.
- Куди вже ділась та висока гарна жінка? - запитує хтось з працівників сільради.
- Тут усі жінки гарні, - відповідає гостра на язик місцева депутатка. Побачивши журналістів, дарує їм ще один дотеп. - Це не Чорнобаївка біля Херсона, а Херсон біля Чорнобаївки.
Сам Ігор Дудар теж не приховує доброго гумору. Відчутно, що йому приємно бути головою Чорнобаївки і що він бачив багато мемів про своє село:
- Тепер це частина нашої культури. Я розумію, що є багато легенд, щось надумане. Але це піднімає бойовий дух наших військових, які на цих мемах роблять свою роботу, - зважено каже голова.
Він раз у раз звертається до біблійних аналогій і додає, що Чорнобаївка завжди була патріотичною і перебувала під "божою охороною". Мойсей, нагадує пан Дудар, 40 років водив євреїв пустелею, щоб витравити з них рабів:
- У нас, завдяки цим подіям, термін скоротиться. Ми швидше станемо патріотами, і тут залишиться більше патріотів, ніж було до того. Особливо серед молоді.
BBC 11/11/2022
На вулиці, наче на підтвердження слів голови, спостерігаємо сценку. Двоє підлітків у спортивних костюмах з капюшонами на головах, заклопотано кудись прямують і, минаючи військових, ніби поміж іншим, вітаються з ними: "Слава Україні!" Ті спокійно відповідають. Видно, вже не вперше за сьогодні.
Дійшовши до краю асфальтованої доріжки, хлопці зупиняються. Схоже, в них не так уже й багато справ. До них ліниво підтягуються друзі.
- А де дівчата? - запитую.
- Усі красиві дєвки виїхали, а страшні остались, - випалює і сам регоче зі свого жарту невисокий білозубий парубок, виражений лідер у цій компанії. Ще трохи посміявшись, хлопці пригощають журналістів пиріжками і розповідають про день звільнення.
- Було офігенно, ми спочатку не вірили. Це було одинадцятого одинадцятого дві тисячі двадцять другого, - каже білозубий, карбуючи нову історичну для свого села дату.
- Я такий іду в магазин - бачу наші розвідники на міцубіші їдуть і махають, - перебиває його товариш. - Ми спочатку думали, що це провокація, що це руські переодіті.
- А як зрозуміли, що це наші?
- А вони нам паспорт показали: "Ми з Одеси". І я все поняв.
BBC Не добираючи слів і перебиваючи один одного, хлопці вивалюють на купу наболіле:
- Саме страшно було, коли вони їздили на танках і самольоти літали.
- Ми нашим показали де кац…кий танк стояв на полі, заброшений такий, здоровий!
- А правда, що СБУ завжди їздять на чорних машинах?
- Вони хотіли відкрити тут кац...ьку школу, але ніхто б не пішов туди.
- А ви будете кіно про Чорнобаївку знімати?
- У них вся їда галіма. Кола в магазині - просто солодка вода з цукром. Наша раза в три краща.
- А я хочу посадить на Красній площі картошку.
BBC Поки ми говоримо, здалеку чути приглушені вибухи. На них ніхто не зважає.
За якусь годину люди розходяться по домівках. До 3-ї дня площа в центрі села порожніє. Лише кілька солдатів продовжують патрулювати.
О 17-й тут починається комендантська година, і Чорнобаївка, як і решта України, занурюється в темряву. До наступного ранку.
Олег Карп'як, ВВС News Україна, Чорнобаївка