Обітниця мовчання - замовкнути на вісім місяців
Практика мовчання присутня в різних релігіях світу. В індуїзмі вона називається Мауна. В православ’ї його, як аскезу, практикують зазвичай монахи. Неподалік Єрусалиму навіть є монастир трапістів, або мовчальників. Більшість свого життя вони проводять в мовчанні, мовляв, воно дозволяє стати дійсно вільним, а душі бути зверненим до Бога.
32-річний Любомир Лиховій кілька разів дотримувався обітниці мовчання. Вперше замовк на вісім місяців після Революції Гідності.
На Майдані я не раз був за мить до смерті, просто біг їй на зустріч – завжди опинявся на небезпечних позиціях і в таких же ситуаціях. Але випадок мене завжди рятував. Наприклад, перед розстрілами було затишшя. Я вирішив з’їздити додому. А наступного дня були перші розстріляні. Якби я там був, то мене би точно вбили, - розповідає Любомир
Після революції він пішов займатися фізичною підготовкою добровольців "Правого сектору". Займався волонтерством. Мав емоційно складний і насичений період. Тоді відчув потребу замовчати. Це тривало вісім місяців.
Заговорив я через друзів. Перед весіллям вони посварилися, були готові до розриву. Вирішив втрутитися, бо бачив їхню ситуацію з боку і знав слова, які їх помирять. Але для цього мусив промовити слово. Вони аж змінилися в обличчі, коли я це зробив. Радісно і здивовано сказали: "Любчик заговорив". Після нашої спільної розмови ситуація виправилася. Зараз у них підростає донечка, - додає Любомир
Зо два роки тому він замовчав, бо відчув втрату внутрішньої сили й енергії.
Застряг у нісенітниці і маніпуляціях в інформаційному просторі. З’явилася агресія на нерозуміння мене іншими. А тут піст - саме час, щоб замовчати. Тим більше, таке мовчання легше пояснити іншим, - продовжує чоловік
Він зізнається, що це не було дуже важко. Хоча в житті він може бути різний.
"Може бути такий потік думок, що люди не встигають за мною. А можу довго мовчати, - говорить чоловік. - Для мене спілкування не лише обмін інформацією, а й взаємне розкриття зі співрозмовником на енергетичному рівні. Загалом, мовчати - неважко. Може, лише перші пару днів, коли призвичаїшся. У побуті з взаємопорозумінням не було проблем. Я тоді працював в театрі, монтував декорації. З колегами - все на мигах. Якщо потрібно уточнення, писав у мобільному. У транспорті, в супермаркеті теж не було потреби говорити. Вистачало посмішки. З другом не переставав спілкуватися. Приходив до нього в гості. Він щось говорить, я слухаю. Взяли разом їсти приготували. Так і провели час. Деякі люди намагалися провокувати. Наприклад: "Тобі Бог дав мову. Чого ти мовчиш?". Але мене це навіть не зачіпало".
Перше слово, яке промовив Любомир було "Христос Воскрес!". Тоді він зателефонував до батьків. Чоловік каже, що на голос мовчання не вплинуло, бо час від часу промовляв звуки мантри, типу "ом", і голосні.
Мовчання дало розуміння, що багато речей у житті відбуваються на автоматі і людина не може з цього кола вирватися. Мовчання дає можливість побачити проблему по-іншому, реагувати на неї обдумано, не піддаватися власному егоїзмові. Ти починає робити менше зайвих рухів і розумієш, що все прекрасно. Відчуваєш, що життя у твоїх руках, але разом з тим тобі не хочеться його дуже контролювати. Мовчання врівноважує. Тебе не обурює протилежна точка зору. Стають неважливими відчуття віку, соціального статусу. В життя приходить відчуття міри - ти і не сачкуєш, і не перенапружуєшся. Взагалі, не впадаєш у крайнощі, - підсумовує Любомир
Приватний архів «Після виходу не було бажання говорити»
37-річна Ярина Квітка, художниця та учасниця гурту «Фолькнери», кілька років тому замовкла на п’ять днів. Мовчання поєднувала з сухим голодуванням. Спробувала цю практику за компанію з друзями, з якими тоді жила поруч на арт-хуторі "Обирок" на Чернігівщині.
Мені було цікаво навчитися більше відчувати. Від мовчання загострилися звуки. Коли гуляєш лісом, чуєш, як жучки повзають. Також зрозуміла, що можна спілкуватися зовсім без слів. Пам’ятаю, на третій день мовчання я годувала чотирирічного сина. Дивилася із захопленням, яку насолоду він отримує від їжі. У цей час посилала йому думку "Я тебе люблю". Тут Марко підняв на мене очі і сказав: «Мамо, я тебе теж дуже люблю, - розповідає Ярина
Її син був попереджений, що мама мовчатиме, і поставився до цього з розумінням.
"Було би легше, якби перебувати під час цієї практики на самоті. Тоді можеш повністю розчинитися у мовчанні та відчуттях. А на Обирку повно дітей навколо, постійно чогось хочуть. Дуже відволікається увага від внутрішньої себе, - каже жінка. - Якщо була потреба щось пояснити, писала на листочку, хоча цього не можна робити. Так само не можна читати книги".
Тривале мовчання Ярина описує як "дуже приємне відчуття". Після виходу з нього вона не мала великого бажання говорити.
"Це було важко і неприродно, - додає вона, - тому спершу спілкувалася шепотом".
Польська мова для українців | Урок 1 | Знайомство та привітання
Hanna Balakyr, позаштатна журналістка VPolshchi