Trwa ładowanie...
Безкоштовна психологічна допомога людям з України

ONUKA: від усіх українських артистів низький уклін Польщі та полякам

Onuka — український електро-фолькмузичний гурт, який використовує національні народні мотиви та інструменти в електронній музиці. Поява гурту, у 2013 році, стала справжнім революційним проривом в музичному світі та ретранслятором змін, які відбувалися в українському суспільстві та культурі. Співавторами проєкту стали Наталія Жижченко і Євген Філатов. Сьогодні гурт є популярним та знаним по всьому світі і справедливо може вважатися однією з візитівок України.

Onuka у ПольщіOnuka у ПольщіŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Dmitry Rybakov
d46qlxy

Редактор VPolshchi, Marian Savchyshyn, розпитав Нату Жижченко, фронтвумен гурту Onuka, про війну, плани на майбутнє, волонтерство та улюблене місце у Польщі.

Вітаю Нато, яким був Твій ранок та день 24 лютого?

Ми були вдома, у себе в Київській області і, чесно кажучи, нас всі попереджали, всі новини були переповнені погрозами, ми до останнього не вірили. Почувши вибухи, я спочатку перевірила, чи це не грім, потім подумала, що, можливо, салют, і лише потім зрозуміла, що це почалося... Все стало цілком зрозумілим коли Євген побачив вибух на власні очі з балкона. Це дивовижно, наскільки ми наївні, багато людей, в яких класно розвинута інтуїція, як у мене, наприклад, в той момент спасували, нічого не відчули і до останнього вірили, що війна не почнеться.

d46qlxy

Що Ти відчуваєш дізнаючись про жахіття які доносяться з місця воєнних дій?

Я зрозуміла, що людська психіка дуже адаптивна. Чому Буча стала такою своєрідною трагічною печаткою. Я думаю, що і в Маріуполі, і в Херсоні, і в Миколаєві ситуація не краще, але саме те, що ми викрили Бучу першою, нанесло такий величезний удар по психіці. Я думаю, що вся країна так емоційно впала додолу на кілька тижнів, буквально, я це відчувала абсолютно по всіх. Це неможливо було прийняти, неможливо було повірити, кипіло все. Згодом ти розумієш, що навіть до цього адаптуєшся до цих звірств, до цих новин і кожного разу пропускаєш це через себе, але вже немає такої реакції, як вперше. І мені здається, що в якийсь момент мій власний контейнер переповнився і я навіть вже не ненавиджу, тому що немає того дієслова, яке б описало те, що я відчуваю. Ну, якось переповнився дійсно цей контейнер на сприйняття поганих новин і вони просто як інформація заходять, не як емоція. Як тільки він спорожніє, з'являються нові звірства і це знову той самий стан. Але глобально, якщо порівняти 24 лютого і 10 жовтня, майже такий самий масовий ракетний обстріл в Києві, бачимо реакцію людей, наскільки ми вже по-іншому реагуємо, наскільки ми вже призвичаїлись до цього жаху, наскільки ми вже мудрі і досвідчені в цьому, і не дай Боже комусь мати такий досвід.

ONUKA: від усіх українських артистів низький уклін Польщі та полякам Пресслужба Onuka
ONUKA: від усіх українських артистів низький уклін Польщі та полякамŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Michael Fedorak

Чи Ти відчуваєш підтримку близьких? Хто тебе підтримує найбільше?

Мені здається, що я є головою родини вже якийсь тривалий час. І, що підтримка родини тримається на мені, я як своєрідний стрижень, що задає вектор нашого настрою, наш напрямок наших дій. Ми всі в Києві, там в Україні або в Чернігові, ми всі знаємо, що робити і ми всі переживаємо ті установки, які я поставила. Ну, можливо, я так думаю, але глобально я намагаюся витягувати всіх, тому що моїх батьків емоціно добила ця ситуація. Вони дуже сильно через себе це пропускають і їм важко уявити, наскільки можна ненавидіти людей, вони ніколи напевно не відчували такого до цього. Але в цілому ми тримаємося, коли немає світла, тримаємося, коли немає води, тримаємося, коли є тривога, тримаємося, тому що тримається вся Україна, а ми і є Україна.

d46qlxy

Як реагує на війну Твій син?

Мій син знаходиться вдома і нікуди не переїжджав. Ми переїхали лише на два тижні спочатку, що було моєю помилкою і я піддалася паніці друзів. Ми виїхали на захід України, але через два тижні ми повернулися і зрозуміли, що наш варіант - це бути в Києві, в Київській області у себе вдома і тут грати стріми коцерти,збирати донати, робити репетиції, переосмислювати нашу діяльність, займатися волонтерством і таким чином продовжувати жити. І мені здається, що це був дуже правильний крок. Син відчуває себе вдома, і це велике щастя, що у нього він є, і я сподіваюся, що так і залишиться. Єдине, куди ми часто переїжджаємо - це Чернігів, оскільки ми почали жити на два міста, я там також базуюся і ми багато займаємося з Євгеном волонтерською роботою, тому він це все прекрасно сприймає. Син ще малий, щоб розуміти весь контекст війни, тому що ті, хто навіть на рік старші, розуміють вже майже все, він розуміє лише тривогу, показує на неї, тобто те, звідки йде звук і це єдине, що його так сильно вибиває, але глобально він живе у себе вдома і чекає на мир у себе вдома.

Зустріч з Onuka у Варшаві Пресслужба Onuka
Зустріч з Onuka у ВаршавіŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Dmitry Rybakov

Розкажи про найбільш трагічні миті війни. Що Тебе найбільше вразило?

Звісно, що оці перші новини, коли ти за день два сподівався, що зараз це якось вирішиться, що зараз це якось закінчиться, що це якийсь там страшний сон, що це якась просто провокація, що це щось таке показове. А коли це почалось нашуровуватись, збільшуватись, поглиблюватись, ну, чесно кажучи, будь-яка ейфорія, яка від початку була якась така ненормальна, вона спала і відчуття було такого присмаку заліза в роті, коли тобі настільки погано. Мені так недобре було в юності, в депресивні епізоди, і я знову повернулася до того стану, коли не знаєш, що буде далі. Для таких людей як я, людей, що люблять планування, це дуже важко. Кажучи про сам контекст подій, про те, що змінюється життя, що змінюється все і це вже надовго. Якби нам зараз сказали, що це буде тривати вісім місяців, мені здається, що ми би просто повистрибували з вікон, на той момент. Зараз ми думаємо, чи буде це тривати до 2023 чи до 2024 року? Ми вже призвичаїлися, головне, щоби без русні. Головне перемогти. Найбільше трагічні були моменти, коли втрачався зв'язок з рідними та братом, який теж був у передмісті Києва, на Бучанському напрямку. Слава Богу, їм вдалося виїхати, але вони довго не виходили на зв'язок, ми не знали, що з ними відбувається, і це було справді страшно.

d46qlxy

Чи маєш контакт зі своїми родичами в Росії? Чи пробувала Ти їм розповісти про те, що відбувається в Україні?

Я дуже чекала від них реакції в перші дні. Я чекала реакції, що вони будуть переживати за нас, хоча б питати, як ми, констатуючи, яка взагалі лють відбувається, а зустріла абсолютно ненормальну реакцію, типу, що ми вас попереджали. Це просто викривлена реальність. Я спробувала якось емоційно доносити, емоційно розписати, а потім просто сказала, щоб більше мені не писали. Ці люди навіть не привітали мене з днем народження, який у мене був якраз під час цих розмов, і я зрозуміла, що, вони зробили свій вибір. Це просто дивовижно, як швидко і як фатально. І ми чудово розуміємо хто на боці зла, а хто на боці добра. Це жах, що не вкладається в голові.

Звідки Ти черпаєш натхнення під час війни? Чи вдається створювати щось нове?

Я накопичувала в голові думки, музичні форми, емоції, рядки, і зараз з Євгеном ми вже почали це все матеріалізовувати. Ми придумували цю музику і зараз ми починаємо її записувати і накопичувати. Раніше важко було підійти до творчого процесу, саме до такого механічного. У нас було багато гастролей і благодійних турів влітку, ми були постійно на валізах, а зараз, незважаючи ні на що, ми знаходимо час та можливості для репетицій. Ми можемо записувати все і у нас творчий запис через відсутність світла не згасає, бо є можливість живитись від генератора і довершити альбом, а скоріше EP, реліз з 3 або 4 треків. Ми також займаємося зйомками. Ми в повному творчому процесі, я не пишу про війну в прямому сенсі, тому що у мене було дуже багато про війну в музиці з 2014 року. Це буде п’ять пісень, конкретних і опосередкованих присвят, і це все пронизано в моїх відео, в моїх виступах, в моїх рядках. Я вже пишу про такий момент катарсису, який буде після перемоги, мені здається, що мистецтво точно передбачає, прогнозує події, і якраз це ті події, які мають настати якнайшвидше.

Ната Жижченко про війну та плани на майбутнє Пресслужба Onuka
Ната Жижченко про війну та плани на майбутнєŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Michael Fedorak

Як Тобі вдається радити собі зі стресом?

Після початку повномасштабного вторгнення мені якось комфортно всередині себе. Це може дивно звучати, але багатьом людям, наприклад, навіть Євгену, довелося прилаштуватись до світу після 24 лютого, а мені здалося що нарешті світ підлаштувався до мене, під мою психіку, під мій внутрішні стан. Ці тривоги, які у мене є постійно, їм тепер є обгрунтування. Я не відчуваю цього шаленого дисонансу із людьми, із суспільством, який у мене завжди був, а тепер я розумію і мені здається, що розуміють також і мене. Я спілкувалася з кількома своїми знайомими, що лікуються від депресивних епізодів і вони відчувають те ж саме. Вони ніколи не відчували себе настільки потрібними і настільки покликаними. Це звісно ті люди, які повністю сублімували всі свої емоції, свої переживання в волонтерство, в творчість, і я відчуваю те саме.

d46qlxy

Твій виступ разом з оркестром НАОНІ на вокзалі в Києві став дуже символічним. Як з’явилась така ідея?

Ця ідея з’явилась одразу, як ми повернулися з короткотривалого виїзду на захід України, тому що там я себе відчувала максимально безпомічною, максимально некорисною. Я розуміла, що мій гурт, всі мої музиканти розкидані по всій Україні, і навіть закордоном. Ми з Євгеном повиступали кілька разів у себе на кухні в віртуальному режимі. Також назбирали цікавих речей для ЗСУ, але я зрозуміла, що треба робити вже щось більш оффлайнове і якраз оркестр почав маленькими групами збиратися і я запропонувала, що з радістю з ними зіграю. Це було прийнято дуже тепло. Я чітко пам’ятаю, як чекала на свою пісню, на свій номер і хвилювалася. У мене там був 9 або 10 номер, на кінці, і я перші три драйки, які почали грати, просто ридала і не могла себе взяти в руки. Я ледь зіграла свою партію, чесно кажучи, не дуже класно. Я не могла себе взяти в руки. І це був також дуже хороший досвід.

Стиль в якому Ти виступаєш підкорив не лише українців, а й багатьох поляків. В Польщі Onuka - один з найпопулярніших українських гуртів, як вважаєш в чому секрет популярності?

Думаю, що це музика, це поєднання та аранжування, а також історія. Мені важко розбивати на складові, оскільки все це працює разом. Можливо, тому, що все це йде від душі, а не через те, що є зараз тенденцією і попитом на українські інструменти. Я з української родини майстра, який з дитинства мене в цьому виховував, і, можливо, через те, що я на цьому знаюся і, що я давно цю лінію розвиваю. Це обґрунтовано та пережито в самому собі. Також аранжування Євгена, який знає мене і всі мої тонкощі та вподобання. Своєрідний симбіоз, що йде від мене та від Євгена. Музика, образи, стилі і зміст пісень є другорядними, оскільки багато людей не розуміють про що ми співаємо українською, але все одно слухають і для мене це великий знак і велика цінність.

Ната Жижченко грає на сопілці Пресслужба Onuka
Ната Жижченко грає на сопілціŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Yuri Gryaznov | Kirai Gigs

Чи все гаразд з вашим родинним помістям в Чернігові в якому Ти планувала створити музей свого Дідуся?

Слава Богу, що все в нормі. Хоча вулиці і сусідні будинки постраждали, деяких будинків взагалі немає. Мені здається, що Бог зберіг цей будинок, оскільки поряд будинку вже просто немає, після того, як в нього влучив снаряд і дерев’яний будинок згорів. Ми завершили реставрацію, ба більше, ми відкрили вже цей простір про який я мріяла. Простір-музей, поки віртуальний. Ми відзняли там матеріал, який скоро з'явиться, який також має колосальне значення, але я поки що не буду розкривати всі карти. Скажу лише, якщо до війни у мене були сумніви, щодо того, чи потрібно це Чернігову то після початку вторгнення, я розумію, що це просто необхідно для міста.

d46qlxy

Як Ти оцінюєш ті зміни, котрі зараз відбуваються з українським суспільством, воно стає справді згуртованішим?

 Так, дійсно, такого згуртованого осередку, як нині, я не очікувала, якщо чесно, при чому це безвікова, безгендерна, безсоціальна спільнота. Тут є і діти, і люди дуже поважного віку, і чоловіки, і жінки, і студенти, і фахівці, і лікарі, і військові вчителі, і актори, і медійні персони і звісно це не всі люди. , Глобально моя бульбашка настільки патріотична, настільки віддана і свідома, що це дійсно така спільнота в країні якої я би хотіла жити, творити і ростити дітей. І це те, про що я мріяла, і це те, про що я не могла навіть мріяти. Сумно та трагічно, що це відбувається в такому контексті, але, можливо, без такого потужного поштовху цієї згуртованості не могло б бути?

Onuka завжди підкорювала власним альтернативним стилем виконання Пресслужба Onuka
Onuka завжди підкорювала власним альтернативним стилем виконанняŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Yuri Gryaznov | Kirai Gigs

Як війна вплинула на українське мистецтво та сучасних виконавців?

Мені здається, що є два напрямки. Позитивний та негативний. Позитивним є те, як проявили себе колеги. Скільки було розказано про Україну в світі, скільки було показано про наші події в різних жанрах, в різних формах, в різних проявах. Починаючи від музики, моди, театру, кіно. Це стильно та міотично, це дуже глибоко. Погляньте скільки було зібрано донатів, скільки колеги зборів відкривають, що вони роблять, це для мене дивовижно. З іншого боку, народилася нова нео-шароварщина. Це зрозуміло, для цього є причини, але її потрібно замінювати більш глибоким. Чим її замінити - це дуже важливе питання, проте я думаю, що зараз мало хто цим опікується. Саме для того, я на своєму прикладі, займаюсь цим простором в Чернігові. Цю нео-шароварщину неодмінно треба буде трансформувати у вивчення глибокої етнокультури.

d46qlxy

Чи є у тебе місце де тобі особливо плідно працюється?

Це відбувається за кермом. Напевно, тому, що я там медитую своєрідним чином. Я взагалі дуже люблю їздити за кермом, будь-де. Стояти в корках, їхати по трасі коли темно, коли незручно, в дощ, в сніг, в прекрасний погодний день. Це моя власна медитація. Я просто думаю, аналізую і дуже часто творчі думки приходять саме в цей момент. Напевно це тому, що я ні на що не відволікаюся. Ні на телефон, а ні на якісь інші справи. Я просто їду. Є лише дорога, до котрої я дуже уважна, та мої думки.

Чи вдається зустрічатися гуртом під час війни та проводити репетиції?

Так, вдається і не лише в рамках репетицій. Ми маємо власні волонтерські проєкти, і ми інколи зустрічаємось перед цим не домовлячись, спонтанно. Звісно, бувають просто зустрічі, я не скажу, що це відбувається часто, але це відбувається, і мені здається, що ми стали більш згуртованими і концерти мають для нас зараз більше значення, вони стали більш актуальними, а ніж раніше.

Чого очікувати в майбутньому від ONUKA?

Будуть сольні виступи в Варшаві і Берліні, а потім очікуйте нове відео сповіді, що зроблене в Чернігівській області, щодо геноциду українського народу. Я не можу сказати, що це відео-кліп, а швидше певна творча рефлексія, на події. Нам дуже важко планувати вихід релізів, оскільки, це дуже часто відбувається поза часом і поза контекстом, а також поза умисністю. Є проєкт, який вже написаний, це - український конструктивізм. Ми його так і не встигли видати через війну. Згадаю також про альбом музики, написаної разом із Євгеном, дуже цікавої та експериментальної. Всі ці речі ми реалізуємо найближчим часом.

Onuka Warszawa Пресслужба Onuka
Onuka WarszawaŹródło: Пресслужба Onuka, fot: Yuri Gryaznov | Kirai Gigs

У Тебе уже досить великий досвід виступів перед польською публікою, як вона Тобі?

Здається, що Польща себе показала в цій війні, як ніхто і як ніколи. Це на віки закарбується між нами. Довічна від нас подяка за весь цей прихисток, що був даний нашим людям. Хоч попит на українське згаса, бо світ справді втомився від України, але незважаючи на це, у Польщі Україна сприймається абсолютно дружно та з величезною зацікавленістю і підтримкою. Від усіх українських артистів низький уклін Польщі та полякам. Також усім людям, які ходять на корцерти, людям які купують квитки, кошти за які потім передаються на благодійність. Ви цим також наближуєте нас до перемоги.

Які в Тебе враження від Польщі? Чи маєш улюблені місця?

Мені дуже сподобався Ґданськ і мені дуже сподобався театр в Ґданську. Я виступала у багатьох місцях по всьому світу і бачила багато різних локацій, але той театр у Ґданську просто розірвав мене і всю нашу команду. Я би мріяла мати такий в Києві, або Чернігові, або взагалі в Україні. Для мене це взірець того, як має виглядати сучасний майданчик мистецтва. Це мистецтво і, це звісно окрилює, що поруч в країні є такі об'єкти, до яких потрібно тягнутися, про які потрібно мріяти і які потрібно втілювати в життя.

Чи можливо є щось, що Тобі особливо подобається в Польщі?

Коли я приїжджала до Варшави то здавалося що Варшава це в якомусь сенсі - ідеальний Київ або Київ моєї мрії. Вони дуже схожі багато чим і взагалі є якась така атмосфера, є те, що за атмосферою дуже нагадує мені в Варшаві Київ. Усі ці бонуси, що є в Варшаві мені би так хотілося втілити їх у Києві. Я думаю, що після війни це обов’язково буде відбуватися і ми бачимо, як це має бути, як це має розвиватись. Для України це - дуже важливо. Мені Польща дуже нагадує Україну моєї мрії, оскільки є старовина, є прекрасне сучасне оздоблення цієї старовини, а більше для щастя, мені здається, й не потрібно.

У Польщі зараз живе найбільша кількість українців-біженців, чи плануєш якимось чином їх підтримати?

Звичайно, окрім концертів, окрім перерахувань в різні фонди, хочеться зробити щось тепле та емоційне, більш знакове, як от зустріч, що відбудеться в Українському домі у Варшаві. Там зможуть зібратися люди, розповісти про свої історії, розповісти про те, що вони пережили, про свої міста та досвіди. Мені здається, що просто поділитися цим буде дуже важливо для всіх, і для мене також. І, якщо, от таким мізерним вчинком, я зможу комусь трошки поліпшити емоційний стан, я буду просто щаслива.

Що би Ти сказала і побажала полякам?

Я пишаюся, що в нас є такий сусід і це велике щастя, що він у нас є. Сусід про якого треба мріяти і який показав себе найкращим сусідом світу. Я щиро вдячна всім сім’ям, всім громадянам, які підтримали українських біженців. Це безцінно і це закарбується у наших стосунках. Я уявляю як ви втомилися від цієї ситуації, тому що ми від неї також втомилися, навіть від самих себе, але ви продовжуєте достойно підтримувати нас, і це просто дає крила та надихає, підтримує віру в те, що ми все ж таки дуже скоро переможемо це глобальне й тотальне зло.

Що би Ти сказала і побажала українцям в Польщі?

Я уявляю, як вам складно бути не вдома і уявляю, як ви хочете повернутись додому, тому що дім - це там де і стіни допомагають. І як би не було добре в гостях, красиво й комфортно, і які умови не були б створені, а вони створені в Польщі, я все одно розумію, як хочеться приїхати додому і мати можливість відчувати спокій за свою дитину. Я уявляю, наскільки це важливо і наскільки це болісно - не мати цього не мати дому, не мати розуміння, коли це закінчиться, коли можна буде повернутись додому, а комусь немає куди повертатися і це взагалі окрема трагічна історія. Я можу тільки висловити думки підтримки і те, що нам випало величезне випробування на долю, і зараз ми його проходим, і робимо ми це вкрай достойно, починаючи з наших ЗСУ, закінчуючи простими людьми, які творять дива. Звісно, я не ідеалізую людей, цього робити не варто. Але так відбувається в усьому світі тому, що всюди є хороші і погані люди, окрім Росії. Я розумію, наскільки важко і наскільки ми втомлені. Зима попереду, розслаблятися нам рано, але ми настільки сильні, що ми здолаємо це і матимемо шанс будувати країну своєї мрії, на яку ми заслужили і яку ми вистраждали.

Дякую Нато за щиру та цікаву розмову. До зустрічі на концертах у Польщі.

Marian Savchyshyn, редактор VPolshchi

d46qlxy
d46qlxy