Саша Сидоренко: Я стала чемпіонкою Європи з боксу, бо вірила в перемогу

Лом'янки - місто в Польщі, яке знаходиться в Мазовецькому воєводстві, на захід від Варшави. Комфортний та затишний населений пункт вітає своїх гостей різноманіттям зелені та гротескними краєвидами. Вони розтяглися вздовж заплаву Віслинської стариці, який притягує різноманітних птахів та звірів, а велика кількість озер чинить підваршавську місцевість раєм для риболовлі та пікніків. Жителі польської столиці давно облюбували близькі Лом'янки для відпочинку.

Саме тут, у Лом'янках, мешкає та тренує колишня вінничанка та чемпіонка Європи з професійного боксу Олександра Сидоренко. Саша є семиразовою чемпіонкою України, посідає п'яте місце в Європейському рейтингу боксерок, за версією BOXREC та перше місце у Польщі.

Про досягнення в боксі, материнство та непростий шлях до чемпіонства з Сашею Сидоренко розмовляв Мар'ян Савчишин.

Мар'ян Савчишин: З чого почалася твоя пригода з боксом? Це - єдиний вид бойових мистецтв, якими ти займалась професійно?

Саша Сидоренко: Все моє життя повʼязане зі спортом. Я виросла у спортивній сімʼї, мої батьки - парашутисти. З дитинства вони прищепили мені любов до спорту та повагу до спортсменів. Батьки ніколи не ділили спорт на чоловічий і жіночий, мене вчили, що кожен вид спорту повинен бути для усіх. 

Першим видом спорту, яким я почала займатися було карате. У віці дванадцяти років я записалася в секцію карате і почала ним займатися. Батьки вдобрили мій вибір та завжди підтримували мене. 

Я займалася карате кілька років, і, до моменту першої поразки, вірила, що це був відповідний для мене вибір. 

Поразкою я називаю ситуацію, яка склалася на одному з юнацьких турнірів в якому я брала участь. Тоді суддя нам сказав, що кількість пунктів, які нам будуть зараховувати, залежить від сили ударів. Мій удар по суперниці був таким сильним, що вона відлетіла під суддівський стіл. Мене відразу дискваліфікували з турніру. 

Це був перший сигнал того, що карате не є тим видом спорту, яким я повинна займатися. Після нетривалих роздумів я вирішила спробувати себе в кікбоксингу. 

Зараз ти відома та титулована боксерка, чемпіонка Європи, володарка інших титулів та кубків. Памʼятаєш, як ти зацікавилась боксом?

Маючи шістнадцять років я виграла кубок світу з кікбоксингу. Це було величезне досягнення і я хотіла розвиватися далі. Тоді мені бракувало практики і я вирішила спробувати свої сили на змаганнях Чемпіонату України з боксу, де в першому поєдинку я зустрілась з чемпіонкою Європи Вікою Руденко. Вікторія була досвідченою та старшою за мене, їй було 34 роки, а мені лише 16. Тоді не було вікових розмежувань між дорослими та юніорками. Будучи переконаною у тому, що виграю, адже перед тим я здобула кубок світу з кікбоксингу, я недооцінила свою суперницю, і виграти мені тоді не вдалося. Але я зрозуміла, що бокс є саме тим видом спорту, яким я хочу займатися. Цей вид спорту давав мені можливість відчувати себе здібною.

Чи памʼятаєш свій перший бій? Що ти відчувала, коли вперше вийшла на професійний ринг?

Це був бій в київському казино. Тоді я, шістнадцятирічна і недосвідчена, змогла перемогти доволі сильну суперницю. Ця перемога принесла мені перші серйозні гроші. Я була щаслива і пишалася собою.

А пригадаєш на що ти потратила перші зароблені гроші?

Купила бабусі холодильник, бо той, що був у неї, зламався.

Якими видами бойових мистецтв, крім боксу, ти займалася професійно? 

У своєму житті я серйозно займалася трьома видами бойових мистецтв. Починала з карате, потім перемкнулася на кікбоксинг, а після нього почала і продовжую до сьогодні займатися боксом. Саме професійний бокс дозволив мені відкрити в собі нові здібності та таланти. 

Яке місце в рейтингу ти зараз займаєш?

В цей момент я знаходжусь на пʼятому місці в престижному рейтингу BoxRec, тому, актуально, не виходжу за межі десятки найкращих спортсменок світового боксу. Це дозволяє мені сподіватися на отримання пропозиції участі в бою за звання чемпіонки світу.

Польща не була першою країною, куди ти переїхала з України. Які враження у тебе залишилися про Казахстан?

Мій переїзд до Астани та спроба будувати там свою карʼєру були, в першу чергу, бажанням заробляти більше. На той час мені запропонували доволі великі гроші та унікальні можливості розвиватися. Я довго думала над цим і мені найбільше не хотілося залишати все те, що я на той момент вже осягнула в Україні. Тоді я непогано заробляла, мала дуже хорошого тренера, все йшло добре. Але я подумала, що можна поїхати в Казахстан, кілька років там попрацювати, заробити грошей і повернутися в Україну. Я мріяла про власну квартиру, про автомобіль та інші речі, про які мріє, мабуть, кожен з нас. 

В Астані я отримала все необхідне для праці та розвитку: житло, харчування, клуб для тренування. Важко було лише з тренерами. Мені доводилося довго шукати відповідного наставника. З кадрами у них були серйозні проблеми, їх було дуже мало. Їхньою метою було висунення мене до участі в Олімпійських іграх. Я до цього була готова та хотіла спробувати свої сили.

Усик переміг Дюбуа в бою за звання чемпіона світу в суперважкій вазі

На вулицях Варшави хочуть встановити боксерські груші

Скільки часу ти провела в Казахстані й, чому вирішила повернутися до України?

Я пропрацювала в Казахстані пів року. Причиною для повернення стало бажання мого чоловіка-поляка. Він не міг там себе реалізувати, йому було важко в тому середовищі. Я, й, сама це бачила. Тоді я зрозуміла, що гроші та карʼєра не повинні бути важливішими за сімʼю. А моя карʼєра не може створювати нестерпне життя для близької людини. Я махнула рукою на мрію про участь в Олімпійських змаганнях і ми повернулися в Україну. За час, який я провела працюючи в Казахстані, мені вдалося заробити грошей, яких вистачило, щоб придбати квартиру у рідній Вінниці, де ми оселилися з моїм чоловіком. А після повернення додому я продовжила тренуватися та готуватися до поєдинків в Україні.

Як зʼявилося бажання спробувати свої сили в Польщі?

Оскільки наші відносини з чоловіком розвивалися доволі швидко, а навіть стрімко, я не встигла познайомитися з його батьками перед виїздом до Казахстану. Після повернення в Україну ми вирішили поїхати, щоб я познайомилася з ними. Планувалося, що я проведу в Польщі деякий час, вдома у батьків мого чоловіка. Вже на місці мій чоловік переконав мене залишитися на довше і спробувати реалізуватись тут. Десь підсвідомо я розуміла, що є його боржницею, адже він заради мене залишив усе та поїхав за мною до Казахстану. Я хотіла, щоб він також відчув, що я заради нього готова змінити своє місце проживання. Це, звичайно, не можна порівнювати, адже тут мова йшла про близьку та майже рідну Польщу, а не про Азію. Проте, я пішла на це, і погодилася залишитися з ним на його Батьківщині.

Як ти познайомилася зі своїм першим чоловіком? Він був боксером?

Зі своїм першим чоловіком я познайомилася в Польщі, у 2013 році. Я приїхала до Варшави, щоб взяти участь у міжнародному турнірі з боксу імені Фелікса Штамма, в якому я перемогла. Вже після поєдинків ми пішли гуляти по польській столиці, було трохи часу, аби подивитися місто. Мої знайомі запросили приєднатися до нас свого друга. Ми доволі швидко знайшли багато спільних тем для спілкування і між нами завʼязалася дружба, яка переросла у романтичні стосунки.

Все розвивалося дуже стрімко. Ми багато спілкувалися телефоном та пізнавали один одного з шаленою цікавістю.

Ще перед нашим знайомством я підписала контракт і мене чекав переїзд до Казахстану. Я розуміла, що перспектива наших відносин на відстані є марною, і розповіла йому, що збираюсь поїхати будувати спортивну карʼєру в іншу, далеку та невідому країну. Він це сприймав з великим смутком, пробував мене відговорити та навіть просив, щоб я не їхала. Але у мене все було готове, рішення давно прийняте та безліч разів обдумане. Я чекала на це і вірила, що зможу там розвиватися та досягти успіху. Проте, з іншого боку, мені не хотілося втрачати спілкування та контакт з моїм польським другом. І, я не придумала нічого кращого, як запропонувати йому поїхати зі мною, в Астану. Він згодився. Я була зворушена, а навіть шокована його згодою. Він був готовий все покинути та поїхати зі мною в Азію, кудись, де він ніколи навіть не був.

Найбільше мене здивувало тоді те, що людина прийняла таке рішення після двох тижнів знайомства зі мною.

Він звільнився з роботи, винайняв своє помешкання в Варшаві та поїхав разом зі мною в Казахстан. В цей час він дуже мене підтримав та допоміг впоратися з багатьма труднощами, які були пов’язані з переїздом. Я не була там одна, він дав мені своєрідну опору, яка тоді була неоціненною та дуже потрібною. Врешті мені вдалося досягти там успіху та заробити свої перші "великі гроші" в жіночому боксі. 

Згодом ми одружилися і я почала думати про те, що титули, нагороди, бокс та все, що з ним пов’язане не повинні бути найважливішими в моєму житті. Мені хотілося мати сімʼю, дітей та реалізуватися також і в цьому сенсі. Я була готова пожертвувати карʼєрою для сімʼї.

Чи важко було тобі звикнути до Польщі? Як виглядало твоє життя в новій країні? 

Мені було дуже важко. Я вперше в житті відчувала себе розгубленою і не завжди розуміла, що відбувається та, як себе поводити в різних ситуаціях. 

Мені не вистачало сонця, похмурі дні здавалися довгими та, ніби, ще більше загострювали мій стан.

Майже відразу після того, як ми з моїм чоловіком поселилися в Варшаві у нас почали псуватися відносини. Ми часто сварились і віддалялися одне від одного. Він перестав мене підтримувати та розуміти, а я не хотіла втратити його, але ще більше я боялася втратити себе. Я боялась зрадити своїм мріям та ударемнити все, що досягнула раніше.

Перший рік я майже щодня телефонувала до батьків, мені їх не вистачало. Я потребувала підтримки та спілкування з ними. Під час кожної розмови я ледве стримувала себе, щоб не розплакатися у телефон. 

Я, чи не вперше в житті, відчувала себе розбитою та безсильною. Польща мене зламала, змусила сумніватися у власних силах. Я думала про різні сценарії й не виключала повернення в Україну. 

Єдине, що дозволяло мені цілком не впасти духом та допомагало триматися були тренування та відвідування клубу в Лом'янках, в якому я тоді працювала. Спілкування з людьми, підтримка колег та бокс повернули мені віру в себе. Зараз я розумію, що це була свого роду терапія, яка витягла мене з депресії та дала сили рухатися далі.

Відносини з моїм чоловіком цілком втратили сенс і ми прийняли рішення про розлучення. Рішення важке, але потрібне для нас обох. Після розлучення у мене залишився тільки бокс. Йому я тоді віддалася повністю, відкинувши всі сумніви та страхи. Я зібрала усі сили в умовний кулак і прийняла рішення залишатися в Польщі й досягати успіху тут. Моєю метою тоді став пояс чемпіонки Європи з професійного боксу. Який я, зрештою, здобула.

Чи важко було боксерці з України знайти собі роботу в Польщі? З чого ти починала? 

На той час я вже була доволі титулованою спортсменкою. Відомою та навіть, як виявилося, популярною. Мої перемоги на різних турнірах та кубках створили мені хороше професійне реноме, яке допомогло мені на початку в Польщі.

Коли я приходила зі своїм резюме до клубу і залишала його в пошуках роботи тренеркою, то завжди отримувала пропозицію співпраці. Жоден з клубів мені не відмовив і не проігнорував мого резюме. Згодом був такий період, коли мені було важко поєднувати роботу в різних клубах, я не встигала фізично. 

Які титули ти здобула виступаючи в Польщі, під польським прапором?

Найцінніший титул для мене це звісно звання Чемпіонки Європи з професійного боксу. Коли я приїхала сюди, мені потрібно було перейти в професійний бокс, щоб мати змогу поєднувати роботу з виступами. У 2017 році мені вдалось виграти бій з француженкою Ізабель Пар, здобувши пояс Чемпіонки.

Як поляки реагували на твою перемогу?

Це було досить медійно. Але якщо говорити щиро, з фінансового боку – у мене не було жодного заробітку з цього. Тому, що жінок дуже дискримінують, мені дуже прикро, що різниця в заробітках відчувається колосальна. Дівчата, як і чоловіки можуть демонструвати добрий, та злий бокс. Я особисто є представницею доброго боксу на рингу, на який варто звернути увагу. Але на зароблених завдяки цьому грошах, це, на жаль, ніяк не позначається. Про це хочеться кричати, голосно кричати.

Ця дискримінація між чоловіками та жінками в боксі зменшується з роками, чи відбувається вирівнювання?

Якщо говорити про вирівнювання, то ні. Але якщо порівнювати найкращих світових спортсменів, то Мейвезер заробив найбільшу квоту в історії чоловічого боксу - 60 млн доларів. А, в цьому році, ірландці Кеті Тейлор вдалось заробити близько мільйону доларів. Це вже показник, та  рекордна сума для жіночого боксу. Звісно, якщо порівнювати 60 млн та один мільйон, то дискримінація продовжує відчуватись.

Чи є якась відмінність між зірковими учнями та звичайними? Чи мають вони одинакові потреби, чи можливо припускаються тих самих помилок?

Зірки такі ж самі люди. Серед тих, хто тренується в нашому клубі багато польських зірок. У нас, взагалі, займаються представники різних професій. Чи відрізняються вони від людей, які професійно займаються спортом? Я б сказала, що не дуже. Всі вони однаково стомлюються, мають схожі бажання та потреби. Ми вчимо однаково всіх професійно та правильно реагувати на різні ситуації. Коли ти займаєшся боксом ти забуваєш про всі життєві труднощі.

Про що мріє сильна жінка Саша Сидоренко?

В професійному плані, я хочу здобути пояс Чемпіонки світу. Я до цього старанно готуюсь, мені здається, що люди, які мене оточують, відчувають мої приготування. На жаль, моя дитина часто залишається без моєї уваги. Вечорами її виховує батько, мій чоловік, за що я йому дуже вдячна. Мені пощастило зустріти людину, яка мене у всьому підтримує, а головне вірить в мене. Він допомагає мені розвиватись, реалізувати себе професійно. Чоловік дозволяє бути мені не тільки мамою, дружиною, а й спортсменкою та особистістю. 

Як ти познайомилась зі своїм чоловіком? Розкажеш нам?

Завдяки боксу, бо мій коханий професійний фотограф та оператор. Для мене він найкращий в Польщі у своїй сфері, і це не тільки мої слова. Одного дня, коли він прийшов до нас на заняття, я попросила його зробити мені фото. На що він відмовив мені, бо в нього тоді не було часу. Але він продовжував тренуватись, та пізніше сам запропонував мені зробити фотосесію. Це стало початком нашого роману. 

Ти щаслива мама, дружина, донька. Чи думала ти колись, що саме в Польщі будеш щасливою? Чи сприймала ти Польщу місцем, де станеш тим, ким стала?

Ні, ніколи навіть немала таких думок. Так склались обставини в моєму житті. Але я хочу тут залишитись, тим паче, що я маю польське громадянство. Тут моя сім'я, родина, близькі по духу мені люди, які створюють відчуття дому.

Частково ти пожертвувала своєю кар'єрою коли завагітніла. Ти обрала материнство, яке на деякий час вирвало тебе з тренувань та змагань. Як ти це згадуєш, та чи важко тобі було повертатись в спорт після народження дитини?

Пригадую, коли я виграла пояс Чемпіонки Європи це стало для мене переломним моментом. Я сказала всім на той момент, що не вийду на ринг поки не народжу дитину. Я відчувала, що була готова до цього. Мої очі до народження дитини вже не так горіли боксом. Мої пріоритети на той час були вже інші. Коли я народила, я швидко зрозуміла, що хочу повернутись в бокс. Свою ціль я реалізувала, я стала мамою. Коли дитині було два тижні я вже крутила велосипед. А в три місяці я вже була на рингу. В 10 місяців я провела свій перший бій. 

Як виглядає твій день? Скільки часу ти приділяєш тренуванню, своїй родині? 

Хочу сказати, що мені зараз нелегко, набагато складніше тренуватись та дотримуватись режиму спортсменки. Крім того, що я мама, я ще треную своїх клієнтів щонеділі. Я працюю шість днів на тиждень, з понеділка по п'ятницю я тренуюсь, а суботу залишаю для відпочинку та свого малюка. В неділю я проводжу персональні тренування. Перед важливими змаганнями ми інтенсивно тренуємось два-три місяці. В цей період в мене по три тренування на день, шість днів на тиждень. Наразі в мене спокійніший час. Переважно я тренуюсь два рази на день, зранку та ввечері. Обід це мій час для відпочинку, коли мені потрібно підзарядитись, щоб бути активною до кінця дня.

Чи ти дотримуєшся якихось спеціальних дієт в харчуванні? Чи дозволяєш собі інколи їсти те, що хочеться?

Я маю певні вказівки від кваліфікованих спеціалістів щодо свого харчування. Але хочу бути відвертою, мені важко їх дотримуватись. З понеділка я починаю, до середи ще тримаюсь, а в четвер та п'ятницю я вже потроху переходжу на інший режим. Том, я можу сказати, що не вважаю себе дисциплінованою особою в плані дієти.

Жіноча дружба в боксі існує?

Бувало так, що ти з людиною тісно спілкуєшся, дружиш, навіть живеш. Але коли переходиш в одну категорію, й доводиться конкурувати один з одним, то звичайно що таке явище як «дружба» вже змінюється на здорову конкуренцію. Хоча ти знаєш, з деякими спортсменами, з людьми, якими я добре спілкувалась, після того, як наші вже дороги розійшлись, я зрозуміла, що можу до них звернутись. Я вважаю їх своїми найкращими подругами. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, ми всі акумулювались, допомагали один одному, підтримували. На сьогодні, ми зі своїм чоловіком створили таку потужну команду біля себе. Я запросила долучитись до нас всіх своїх дівчат, з якими ми колись проводили дуже багато часу на зборах, на змаганнях. Разом ми створюємо програми, тренуємо, самі тренуємось.

А як польські боксерки тебе сприймають. Чи не відчуваєш ти з їхнього боку заздрість?

В перший мій рік у Польщі, до мене дзвонили польські боксери з аматорського боксу та пропонували спаринг. Але невдовзі я отримала пропозицію перейти з аматорського боксу в професійний, на тому наше спілкування власне закінчилось. Хочу розповісти одну історію зі свого життя. Одного разу я їхала до магазину, а на той момент я не можу сказати, що в моєму житті було все дуже добре з фінансами. І тут я отримую дзвінок, мені запропонували потренуватись разом. Я погодилась під'їхати в той же момент. Я не мала ні рукавиць, ні належної на той час підготовки, бо я вже пів року як не займалась, та рік, як не виступала. Після нашого спарингу, я зрозуміла, що в мене ще навіть дуже добре виходить. В той час, я отримала пропозицію перейти в професійний бокс, після чого ми більше не спілкувались.

Як війна вплинула на твоє життя? Чи пам'ятаєш ти 24 лютого 2022 року?

Так, я пам'ятаю. В той час я готувалась до дуже важливого бою за титул Чемпіонки Європи повторно. Після народження дитини в мене його забрали, і я мала на меті його повернути. Що мені не вдалось. Я вважаю, що на результат повпливав мій емоційний стан та стрес. Адже це відбувалось в перший тиждень, як почалась війна. Мої думки були далеко від рингу, мене сильно підкосило. Я, мабуть, як більшість сиділи в телефоні, в новинах. Мої батьки повернулись додому, вони відчули, що їх місце там.

Не боялась їх відпускати?

По правді кажучи, я не намагалась їх переконувати. Я бачила та розуміла, що вони цього потребують. Вони захотіли додому, а їх рішення, та їхню думку я завжди шаную.

Чи доводилось тобі долучатись до якихось ініціатив допомоги біженцям у Польщі, чи в Україні?

Так, звичайно. Хочу зазначити, двоє наших тренерів, як дізнались, що почалась війна відразу повернулись в Україну, вони стали на захист держави. Ми своєю чергою організовували збірки, допомагали їм. До мене почали звертатись багато дівчат з дітьми, яких я знала раніше. Ми шукали їм житло. Родина чоловіка, та всі мої знайомі кинулись на допомогу українцям. До мене почали приходити, телефонувати, запитувати мене, чим вони можуть допомогти.

Як ти бачиш своє майбутнє? Якою буде Саша Сидоренко за рік, три чи п’ять?

Ти знаєш, чим більше я зараз стараюсь здобути пояс, тим більше я розумію, що крім мене це більше нікому не потрібно. Я це роблю виключно для себе. Але я можу робити набагато цікаві речі для людей. Останній раз коли ми були запрошені на зустріч до Мартини Войцеховської, яка була присвячена жінкам, які потребують допомоги в такі складні часи. Я зрозуміла, що я хочу допомагати людям. Пояс мені може допомогти відкриті двері для інших речей. Я чую, що маю потребу допомагати, я хочу займатись благодійністю. Не допомагаючи, я не відчуваю себе комфорт но. Я вірю, що є багато цікавих ідей, які можна реалізувати.

Приєднуйтесь до ВПольщі у Facebook

Новини ВПольщі у Телеграм

Марʼян Савчишин, редактор VPolshchi