Соціальна дослідниця Іванна Килюшик: У Польщі статус біженця мають лише 77 українців

Які перешкоди та стереотипи стоять на шляху успішної інтеграції українців на польському ринку праці? Про вплив українців на польську економіку та їхнє значення для післявоєнної відбудови України? Як правильно називати українців, які прибули до Польщі після початку повномасштабного вторгнення: "біженці" чи "мігранти"? Про це та інше з дослідницею та експерткою Іванною Килюшик розмовляв головний редактор VPolshchi Мар’ян Савчишин.

Мар'ян Савчишин: Чи українці, які приїхали до Польщі після 24 лютого 2022 року є біженцями, чи мігрантами?

Іванна Килюшик: Правильна відповідь: й те й інше. Загалом всі люди, які мігрують з будь-якої причини за кордон країни в якій вони проживають, є мігрантами, але не всі мігранти є біженцями. Тобто всі біженці – є мігрантами, але не всі мігранти – є біженцями. Теж це залежить з якої перспективи ми дивимось: причини міграції, чи з точки зору правового статусу. Якщо з правової точки зору, то потрібно звернути увагу на те, як в праві розуміється поняття "біженця". Визначення терміну "біженець", яким ми сьогодні користуємось, знаходиться в Конвенції про статус біженця з 1951 року. Згідно із якою біженцем є особа, яка має обґрунтовані побоювання стати жертвою за ознакою расової належності, релігії, національності, приналежності до певної соціальної групи чи політичних поглядів і не в змозі користуватися захистом своєї країни. Тобто згідно із міжнародним правом, особа, яка втікає внаслідок військових дій на території країни проживання, не є біженцем. Що цікаво причина, чому війна не була наведена в переліку причин біженства, виникає з історичного контексту, яким був час після закінчення Другої світової війни, коли вважалось, що війни більше не буде.

А який статус тоді мають українці у Польщі?

Якщо говорити про українців, які через війну були змушені виїхати за кордон України, то згідно із правом, вони не вважаються біженцями. Їхнє перебування регулює спеціальна директива ЄС про тимчасовий прихисток. У Польщі перебування українців, які приїхали після 24 лютого, регулює закон від 12 квітня 2022 року про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом. З формальної точки зору, власне тому українці не мають статусу біженця, а лише тимчасовий прихисток, який є обмеженим в часі. На цей момент він передбачений до березня 2024 року, хоча вже є розмови про продовження терміну його дії ще на наступний рік. Тому з формальної точки зору, українці не мають статусу біженця і тому ми не можемо вживати такого терміну. Зараз згідно зі статистичними даними Уженду з питань іноземців у Польщі актуальний статус біженця мають лише 77 українців. Всіх завжди дивує коли я наводжу цю цифру, а в наукових статтях рецензенти мене навіть перепитували, чи я не помилилась.

То як тоді правильно називати українців, що приїхали у зв’язку із війною?

Для цього потрібно повернутися до питання причини приїзду і розглянути два інших терміни, а саме: "добровільна" і "вимушена" міграція. Добровільна міграція є вибором людини. Цей вибір може бути зроблений з різних причин, наприклад: економічних, освітніх, сімейних і інших. Зазвичай така міграція є запланованою. Тоді коли вимушена міграція не є запланованою і відбиваються через зовнішні причини, власне якими є також війна. Головним чинником, який впливає на прийняття рішення міграції, є побоювання за власну фізичну безпеку чи безпеку рідних. Тому ця міграція є вимушеною. У зв'язку з цим, на мою думку найправильніше було б називати українців, міграція яких була спричинена війною, вимушеними мігрантами. Тобто більше вказувати на причину їхньої міграції, а не на їхній правовий статус, який є обмеженим в часі й нестабільним. Через те, що вони не мають статусу біженця, називати їх біженцями теж не є правильно. Статус біженця є трошки іншим статусом, який дає зовсім інші права і по-іншому окреслюється в часі. Також це важливо з огляду на те, щоб польське суспільство вірно розуміло статус українців в їхній країні.

Які дослідження ви зараз реалізовуєте у вашому Центрі досліджень соціальних змін і людської мобільності Академії Леона Козьміського?

Одне з основних досліджень, яке ми зараз реалізовуємо, стосується ситуації українських вимушених мігрантів на польському ринку праці. Ми досліджуємо з якими засобами вони приїхали до Польщі за посередництвом нашого дослідницького порталу МояМіграція. Ми створили унікальний дослідницький інструмент, який досліджує нематеріальні ресурси мігрантів: людські, психологічні, соціальні та економічні. Його унікальність в тому, що учасники, які заповнюють наш портал, отримають індивідуальну зворотну інформації про їхні ресурси, про те які компетенції у них на вищому рівні, а які на нижчому та над чим потрібно попрацювати. Таким чином, ми не лише отримуємо щось від респондентів, а також даємо їм щось замість, тобто корисну інформацію про них, яка може їм бути придатна в контексті інтеграції на польському ринку праці.

І з якими нематеріальними ресурсами приїхали українці до Польщі?

Результати нашого дослідження дозволяють нам оцінити та вказати на те, що українці, які приїхали до Польщі у зв’язку з війною, у більшості випадків мають вищу освіту та високі компетенції. Це дозволяє нам також вказувати польському суспільству на те, що до Польщі приїхали різні люди з досить різними компетенціями й потрібно якнайкраще ці компетенції допасовувати до ринку праці та одночасно давати їм можливість особистого розвитку, що своєю чергою буде розвивати польську економіку. Тобто, що це ситуація "win-win" для всіх.

А чому потрібно щось доводити польському суспільству?

На жаль серед польського суспільства бракує розуміння, ким є вимушені мігранти з України. Загалом вони сприймаються через призму стереотипу «економічного мігранта», який приїхав до Польщі, аби "заробити на кусок хліба". Поляки звикли бачити один образ українців - заробітчан. Власне тому, я спостерігаю, що є суспільні очікування, що вимушені мігранти в основному будуть працювати в так званих традиційних секторах українських заробітчан, де самі поляки особливо працювати не хочуть. Обсновуючись на даних із нашого дослідження, ми намагаємось усвідомити суспільству, що вимушена міграція, тому і є вимушеною, що до Польщі приїхали люди, які за інших обставин би не приїхали. І що вони мають різний бекграунд, походять із різних соціальних верств, мають різну освіту та компетенції. Ми також реалізовували якісне дослідження, яке стосується того, як українські вимушені мігрантки у Польщі набувають нові компетенції та знання, тобто як вони мобілізують нові нематеріальні ресурси і яке це може мати значення в контексті майбутнього розвитку України. Ми провели дві групові дискусії з експертами та 20 індивідуальних інтерв'ю з активними українками на польському ринку праці. Для більшості цих жінок – це їхній перший досвід міграції, і як вони повторювали – надіються, що останній.

Згідно із законодавством Польщі, українці які приїхали після 24 лютого 2022 року, мають вільний доступ до польського ринку праці. Відповідно не існує практично якихось формальних бар'єрів в працевлаштуванні у Польщі. У зв'язку з цим хотів би запитати, чи українці легко знаходять своє місце на ринку праці, чи є якісь чинники, які ускладнюють цей процес?

Так це правда, що українці мають вільний доступ до польського ринку праці. Тобто їм не потрібно отримувати якийсь додатковий дозвіл на роботу і це досить спрощує працевлаштування, але ситуація не є такою простою, бо існує досить багато перешкод на шляху інтеграції на ринку праці. Перш за все, потрібно вказати на психологічну перешкоду, якою є нестабільність ситуації вимушених мігрантів у Польщі. Вона пов'язана із тим, що в Україні триває війна і невідомо як будуть розвиватися події, тому ця ситуація є нестабільною і майбутнє передбачити досить складно. Одночасно, ця нестабільність, яку відчувають мігранти, також пов'язана зі статусом їхнього перебування про який ми розмовляли раніше. Їхнє перебування є обмежене в часі, що дає почуття невпевненості в завтрашньому дні, тому що невідомо, що буде, коли цей статус закінчиться. Таке нерозуміння того, що буде в майбутньому є основною перешкодою в спробі планування свого життя. Тому що невідомо, чи потрібно розвиватися, перекваліфіковуватись, докладати зусиль, вчити мову, шукати кращу роботу. Тобто це впливає на мотивацію.

А що ще перешкоджає?

Головною перешкодою на шляху інтеграція на ринку праці, на яку нам вказували як експерти, так само і вимушені мігрантки, – це знання польської мови. Проблема полягає в тому, що у великих містах, таких як Варшава, є достатньо курсів польської мови, але всі ці курси лише на початковому рівні. Тобто це А1, А2. Це комунікативний рівень, який дозволяє працевлаштуватися на роботі, яка не вимагає високих компетенцій, як, наприклад, в секторі послуг. Якщо ж хтось хоче працевлаштуватися відповідно до своїх вищих компетенцій, то цього не достатньо, для цього потрібно щонайменше рівень B1, В2. Тоді коли курсів на такому рівні, які б були безкоштовні та доступні, є досить мало і тому на них досить складно записатися. Через це потрібно купувати такі курси із власної кишені. А не у всіх є на це фінансові можливості. Що цікаво, експерти сказали, що таких курсів є мало, тому що грантодавці (як міжнародні організації, так і бізнес) найчастіше хочуть фінансувати лише початковий рівень. Експерти вказали на те, що бізнес не зацікавлений фінансувати мовні курси на вищому рівні, тому що найчастіше вони працевлаштовують українців у секторі послуг, розвиток якого збігся із початком повномасштабного вторгнення в Україні. Тому, що це був час теж закінчення пандемії Covid-19 через яку сектор послуг дуже постраждав. Зараз відбувається його відновлення та розвиток, а заразом з'явилися потреби на робочу силу.

А чи вимушені мігранти мають проблеми із підтвердженням кваліфікацій?

Так, це також перешкода, яка найчастіше з'являлася у наших розмовах з українками. Цей бар’єр пов'язаний із визнанням кваліфікації, чи потребою перекваліфікації. Це особливо стосується українців, які мають високі компетенції, але їхня професія вимагає нострифікації диплома. У Польщі це досить складний, бюрократичний довготривалий та коштовний процес. Дуже часто він пов'язаний із тим, що потрібно ще пройти додаткове навчання та складати іспити. Ну і що основне, що це коштовна процедура. Якщо говорити про перекваліфікацію, то нема конкретних державних програм, які б цьому сприяли, а можливості які пропонують громадські організації є досить обмеженими.

Також важливим бар'єром, який перешкоджає у працевлаштуванні, є потреби працедавців, а можливості вимушених мігранток. У зв'язку з тим, що це жіноча міграція, на плечі яких впала відповідальність за утримування себе і своїх сімей, найчастіше дітей і інколи також батьків, їхні можливості присвячування часу на роботу є зовсім іншими, ніж економічних мігрантів, які приїжджали з метою заробітку. Одночасно сервіси, які з’явилися спеціально для того, щоб пропонувати роботу українцям, як, наприклад найвідоміший в Польщі сервіс pracuj.pl, відкрив спеціальну закладку українською мовою "Робота для українців". Учасниці інтерв'ю говорили, що коли вони шукали роботу, то найчастіше в цих оголошеннях йшлося про роботу по 10-12 годин, інколи також у вихідні. Тому опіка над дітьми є теж досить важливим бар'єром.

Серед інших причин, досить коротко: різниця функціонування ринків праці, незнання законодавства, нерозуміння різних типів договорів, нерозуміння як захищати свої права, суспільне ставлення до мігрантів, брак часу, відсутність комплексної підтримки інтеграції на ринку праці, мала кількість безкоштовних можливостей розвитку у післяробочий час та вихідні.

Яке значення можуть мати мігранти у відбудові України?

З нашого дослідження виникає, що активні українки користуючись з різних можливостей, які їм пропонує Польща, функціонуючи на польському ринку праці, набувають нові знання та компетенції, перш за все мовні, а не лише, будують нові контакти та зв’язки. Завдяки цьому, якщо вони повернуться в Україну, то повернуться із європейським досвідом, який буде сприяти розвитку України: міжнародному бізнесу, культурі, громадянському суспільству, дипломатії. Україна має шанс стати країною із громадянами, які розмовляють різними мовами, мають особисто напрацьовану мережу контактів, мають європейський досвід. Спільну мову із різними країнами ми будемо знаходити набагато швидше, бо ми будемо говорити їхньою мовою.

Іванна Килюшик – соціальна дослідниця сучасних міграційних процесів. Її наукові інтереси стосуються української міграції, включення та політичної участі іноземців, міграційних та інтеграційних політик. Ступінь магістра здобула у Національному університеті імені Лесі Українки та у Варшавському університеті. Докторантка на факультеті політичних наук і міжнародних відносин у Варшавському університеті. Членкиня Центру досліджень соціальних змін та людської мобільності (CRASH) в Академії Леона Козьмінського, де працює дослідницею. Громадська активістка, яка через дослідження, займається адвокацією задля покращення ситуації українців у Польщі, бере участь та модерує дискусії, які стосуються міграційної проблематики.

Марʼян Савчишин, редактор VPolshchi