"Соромно, що радію життю". Соцмережі в час війни: поради психолога
Життя триває і під час війни. Соцмережі можуть допомогти психічному здоров’ю: це спілкування, обмін досвідом, взаємодопомога, зміна уваги. Але нерідко можна натрапити на хейт, публікуючи мирне життя. Ми запитали про конкретні приклади у психологині Ірини Ожеховської.
Я виїхав з гарячої точки до Європи. Як про це коректно повідомити знайомим, які не змогли виїхати?
Я би рекомендувала говорити так, як є. Неприховуючи своїх переживань, у тому числі. Треба наголосити на тому, що та людина, яка виїхала, переживає за тих, хто не виїхав. Варто запитувати, чи потрібна якась допомога. Можливо, ви можете якось допомогти виїхати, може можете фінансово допомогти чи емоційно підтримати. Людина, яка вже виїхала, вона більш емоційно стабільна стає, ніж та, яка знаходиться там (в зоні бойових дій, в небезпеці - ред.)
З іншого боку люди часто беруть на себе відповідальність за реакцію інших людей. Цього категорично не можна робити. Ми ніколи не можемо наперед знати як відреагує людина на ті слова, які ми говоримо. Можна дуже коректно підібрати слова, але інша людина, в силу своєї емоційної нестабільності, може відреагувати дуже бурно. Але треба слідкувати за реакцією, не брати відповідальність, а саме слідкувати. Там, де щоденно стріляють і ти борешся за своє життя, слова "Я тобі співчуваю" можуть дратувати. В першу чергу треба запитати "Я можу тобі чимось допомогти?".
Я часом знаходжу радісні моменти. Чи варто ними ділитися в соцмережах і як, щоб не зачепити тих, кому гірше?
Так, це може зачепити. Якщо ви відчуваєте, що ваші знайомі будуть якось негативно реагувати, то краще не робити публікації. Насолоджуватися моментами, не публікуючи їх, якщо це не пов’язано з вашою роботою, якщо це не дуже важливо. Це у випадку, якщо людина буде відчувати тривогу, сором через якусь публікацію, і сама з цим не впорається, то краще утриматися від публікацій задля своєї безпеки.
Це про синдром виживших: соромно, що я насолоджуюся життям, соромно, що я радію, соромно, що я живу. Треба нагадати собі головне – ми живемо, щоб жити, і якщо у вас була нагода виїхати та врятувати своє життя, то на це у вас є право. Людина має безумовне право на те, щоб жити.
Trwa ładowanie wpisu: instagram
Заперечуючи собі за допомогою сорому, почуття вини, людина ніби закриває своє право на життя. "Тобі погано, і мені має бути погано". Але якщо є людина, яка перебуває в ситуації, де її життю щось загрожує, то ви навряд чи можете допомогти їй, якщо будете переживати почуття сорому та вини.
Якщо ви вже переживаєте вину та сором, то можна реабілітувати ці почуття. Запитати себе: що я можу робити? Може ви приїхали до Європи, можете заробляти гроші та відправляти своїм рідним, або підтримувати українську армію.
Якщо ви приїхали і можете насолоджуватися природою, культурою, сходити на концерт, таким чином ви наповнюєте себе емоційним ресурсом і цим ресурсом можете ділитися з іншими. Ви зможете дати більше підтримки. Спочатку допоможи собі, а потім іншим.
Мене ображають у коментарях, бо я публікую фото з Європи, поки в Україні війна. Як реагувати?
Якщо вас це дуже тривожить, то можна вимкнути коментарі та не піддаватися. Якщо ви людина тривожна, то вам потрібен психотерапевт, аби пропрацювати свою тривожність, навчитися з нею жити та зрозуміти від чого це. Тому, якщо людина знає, що буде тривожитися, то краще вимикати коментарі, або блокувати деякі коментарі.
Vladyslav Yatsenko, журналіст VPolshchi