Trwa ładowanie...
Безкоштовна психологічна допомога людям з України

Святослав Вакарчук: за ці три місяці я зрозумів, що хочу жити тільки в Україні

Легенда українського року, фронтмен гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук ділиться своїми враженнями про Польщу та поляків. Розповідає про міжнародний благодійний концертний тур і найближчі концерти на підтримку України у Варшаві та Вроцлаві, а також дає поради українцям, які були змушені покинути свої домівки через війну в Україні.

Ukrainian singer Sviatoslav Vakarchuk performs for the Ukrainian soldiers on May 16, 2022 in Donetsk area, Ukraine.  (Photo by Anastasia Vlasova/For The Washington Post via Getty Images)Ukrainian singer Sviatoslav Vakarchuk performs for the Ukrainian soldiers on May 16, 2022 in Donetsk area, Ukraine. (Photo by Anastasia Vlasova/For The Washington Post via Getty Images)Źródło: GETTY, fot: The Washington Post
d3yhhsx
d3yhhsx

Marian Savchyshyn, Nataliia Protsko, журналісти ВПольщі:

Привіт, Святославе, дуже приємно бачити Тебе в Варшаві.

Святослав Вакарчук (польською): Jest mi bardzo przyjemnie być tutaj. Wszystko rozumiem po polsku. Mogę mówić, ale nie mam dobrej praktyki, dlatego będę mówić w swoim języku, ukraińskim. Kultura oraz język polski są wspaniałe, dziękujemy Polakom za wszystko. Może następnego razu będę mówić po polsku tutaj.

Дякую, Святославе, ми дуже зворушені. Скажи, будь ласка, які у Тебе враження від Польщі, від тої Польщі котру Ти зараз бачиш?

Святослав Вакарчук: На жаль, я мав мало часу. Півдня, коли в’їхав декілька днів тому вперше за три місяці з України, потім я полетів в Берлін і звідти на інші виступи. Зараз я, один день, перед в’їздом в Україну, маю трошки часу. Ну, по-перше, я можу сказати, що порівняно з останнім разом коли я тут був, це було три роки тому, на останньому нашому турі, Польща сильно змінилася із зовнішньої точки зору, вона стала значно більш західна, і це не може не радувати.

d3yhhsx

Я дуже радію за наших польських братів і сестер, що вони фактично стерли грань між Західною Європою і колишнім, скажімо так, пострадянським світом, до якого багато хто їх відносив. Тобто те, чого, я думаю, вони так не хотіли, від чого вони так тікали, от насправді вони це й досягнули.

Тобто я думаю, що зараз дуже складно побачити різницю, умовно кажучи, між центром Варшави чи центром Берліна, чи, можливо навіть, центром Відня. В архітектурі, зрозуміло, але йдеться про другу річ, яку я хочу сказати, що впадає в очі велика дуже підтримка поляків України в зв’язку з подіями, які відбуваються, в зв’язку з війною, яку розв’язала Росія. Поляки стали, якби сказати, дуже перейматись українським питанням.

Я ніколи не відчував тут якогось чи ворожого ставлення чи негативного, але, мені здається, що зараз це ставлення стало дуже, знаєте, таким, емпатичним. І питання не тільки на кількості українських прапорів на урядових чи на інших установах. Питання не тільки в тому, що українською мовою написи є, але в якомусь такому людському співчутті. І це видно. До мене доходять різні історії про те, як люди влаштовуються на роботу. Про те, як вони тут осідають.

Якщо до війни українці приїздили сюди, і це було виключно економічне питання, і тоді було як: хороший працівник – будеш працювати, поганий – не будеш.

d3yhhsx

Тобто, фактично це було достатньо, скажімо так, практичне ставлення до української еміграції, то зараз в цьому є значно більше серця і це безумовно дуже зворушує.

Чи розкажеш про найближчі концертні плани? Це тур? Де зазвичай виступає в Польщі Океан Ельзи, в яких містах?

Святослав Вакарчук: Ми виступаємо, як правило, коли приїжджаєм в світовий тур, тільки у Варшаві. Хоча цього разу вже два концерти у нас заплановано: 28 червня у Варшаві і 15 серпня у Вроцлаві.

d3yhhsx

Про місце… дуже дуже цікава історя з місцем.

Останній концерт був в Палаці Спорту, чесно кажучи, забув, як він називається. Але це було не там, де ми зараз будемо виступати. В червні у Варшаві ми виступатимемо на Арені Торвар.

З виступом нашим вийшла дуже проста історія. Ми хотіли грати на стадіоні, але коли порахували продакшин, ми зрозуміли, що оскільки ми хочемо благодійний концерт, то занадто багато грошей треба витратити на те, щоб було красиво. І, знаєте, був би то мирний час, я би не задумуючись, це зробив, тому що так і треба.

d3yhhsx

Ми, насправді, могли собі дозволити це організувати, і проблеми з цим би ніякої не було. Просто, оскільки наша задача заробити якогомога більше грошей для благодійної допомоги, ми вирішили, в буквальному сенсі все, що можна віддати людям, віддавати людям і зменшити до мінімуму кошти на продакшн. Це не означає, що я вийду під гітару співати просто на голу сцену, але це означає, що ми вибрали прагматичний підхід. І судячи по кількості людей, які хочуть потрапити на наші концерти, для нас це дуже приємно.

Ми все ж таки наступного року стадіонний концерт в Польщі проведемо.

Чи знайомі тобі якісь польські виконавці? Музика, хтось з польської естради?

Святослав Вакарчук: Старше покоління – так. І «Budka suflera», і «Ledi Pank », і «Myslovitz». Ця музика – так. Сучасна, ну, можна сказати, нового покоління, на жаль, ні, тому що після того як я переїхав до Києва, я перестав так активно слідкувати за тим, що відбувається в Польщі, тому я впевнений в тому, що тут зараз є дуже багато крутих молодих виконавців, або відносно молодих, які, скажімо так, роблять свою справу.

d3yhhsx

Для мене взагалі Польща завжди була більше країною кіно, ніж музики, скажу чесно. А якщо музика, то джаз. Я шанувальник джазу, плюс у нас в групі професійний джазмен Денис Дудко, який один з кращих контрабасистів, який грав дуже багато з польськими музикантами. Тому я хочу сказати, що особисто для мене центральним мистецтвом, яким Польща брала, це було кіно.

Польська кінематографічна школа, в першу чергу в Лодзі, це знаменита на ввесь світ школа. Серйозне кіно - і Baida, i Kieślowski, i Hoffman і інші відомі люди. Я виріс теж на цьому кіно. Для мене це було завжди так. Друге - це джаз.

Джаз, зрозуміло, так вважалось до останнього, якщо не брати до уваги Америку, котра зрозуміло, є законодавцем джазу, то в Європі це Франція і Польща, і вже трошки меншою мірою Скандинавія. Чому це так сталось – це вже інше питання. Але це так було ще з тих, скажімо так, радянських часів, якщо можна їх так назвати. Я не знаю.

d3yhhsx

До речі, як назвати Польщу того періоду.

Польська Народна Республіка. Держава соцтабору.

Святослав Вакарчук: Часів соцтабору, так. Навіть тоді вона відрізнялась цим. А рок музика якось мені, відверто кажу, чи поп-музика, менше асоціювалась з Польщею, відверто кажу. Але зараз, я знаю, що є виконавці, і є дуже багато виконавців, класних виконавців, от група, яка буде з нами грати разом на концерті. І взагалі все змінюється.

Чи любиш ти читати книги?

Святослав Вакарчук: Я багато читав і читаю польської літератури, щиро, якщо про це буде йти питання. Я польську літературу в оригіналі можу читати.

Я колись прочитав – у нас вдома, коли я був ще малий, в тата було багато польських книжок - ще 15-річним хлопцем «Хрещений батько» Маріо П’юзо, і «Сицилієць», дві книжки. Я читав їх польською мовою.

Потім я ще багато читав інших книг. Але, в основному, я, звичайно, читаю в перекладах або англійському, або в російському, або в українському. Я добре знайомий з польською класикою. Я перечитав всього Генрика Сенкевича.

Я з великою, знаєте, такою, повагою ставлюся до польської поезії. Класика, зрозуміло, Міцкевича. Й та сама Віслава Шимборська.

Тобто я все це відслідковував і читав. Разом з тим, до речі, є багато польських авторів , котрих я читав, і, може навіть не пам’ятаю імена. Це були детективи і така якась психологічна драма.

Слухайте, це одна з найбільш потужних сучасних європейських культур, тому про що тут може бути мова.

MINSK, BELARUS - SEPTEMBER 20 (RUSSIA OUT) Frontman of Ukrainian group Okean Elzy Svyatoslav Vakarchuk sing during the concert at Minsk Arena in Minsk, Belarus, September,20,2019. Leader of Golos political party and newly elected Verkhovna Rada Deputy Svyatoslav Vakarchuk took part at the last concert of his Okean Elzy rock band. According ukrainian laws, it's forbidden  to conduct any commercial activity, including show business, for the members of parliament. (Photo by Mikhail Svetlov/Getty Images) Getty Images
MINSK, BELARUS - SEPTEMBER 20 (RUSSIA OUT) Frontman of Ukrainian group Okean Elzy Svyatoslav Vakarchuk sing during the concert at Minsk Arena in Minsk, Belarus, September,20,2019. Leader of Golos political party and newly elected Verkhovna Rada Deputy Svyatoslav Vakarchuk took part at the last concert of his Okean Elzy rock band. According ukrainian laws, it's forbidden to conduct any commercial activity, including show business, for the members of parliament. (Photo by Mikhail Svetlov/Getty Images)Źródło: Getty Images, fot: Mikhail Svetlov

Чи знайома Тобі польська кухня?

Святослав Вакарчук: Я хочу бути відвертим, я не хочу, щоб це інтерв’ю виглядало суцільним, що від мене хочуть почути. Я не фанат польської кухні. Чесно, вона мені трошки затяжка. Я не можу сказати, що я фанат всіх класичних страв української кухні, відверто. Я її шаную як українець. Якщо вже говорити про кухню. Я віддаю перевагу легшій кухні, середземноморській, японській.

Безумовно, всі класичні речі польської кухні, як pierogi, knedlе, м’ясні вироби я знаю.

Зараз в Польщі перебуває близько трьох мільйонів українців біженців. Польський уряд створив усі умови, для того, щоб вони почувалися тут безпечно і комфортно. Поляки відкрили їм свої будитнки та серця. Жоден з таборів для біженців, які були збудовані перед сирійською кризою, не працює, тобто вони всі стоять пусті. Чи ти сподівався такої реакції поляків? Чи було це для тебе несподіванкою?

Святослав Вакарчук: Я вже давно, та й в принципі ніколи не вважав себе політиком, хоча мав відношення до політичної діяльності і не хочу, щоб ми зараз проходили якусь розмову політичного виміру. Але я все таки її торкнусь на хвилинку.

Багато хто каже зараз: «Я здивований тим, як поляки себе повели». Мовляв, багато років у нас були «тертя» між Україною і Польщею. На мою думку, я абсолютно свідомо це говорю, всі «тертя», які були між українцями і поляками, були свідомо спровоковані Росією. І були спровоковані не тільки за останні 30 років наших уже незалежностей в рамках вільного світу, але й значно раніше. І за Російської імперії, і потім за Радянського союзу, і всі навіть трагічні сторінки, які були між українцями і поляками, я абсолютно впевнений, їх можна було б уникнути, якби у нас не було такого сусіда, який би не підігравав і не грав би на цьому багато десятків і сотень років. Тому що ментально поляки й українці, насправді, дуже близькі люди. В нас є, зрозуміло, свої відмінності, це нормально, тому ми і є різні, але в таких тригерних питаннях ми є близькими: і поляки, і українці дуже люблять свободу. І поляки і українці – нації горизонтальних структур. І у поляків, і в українців дуже тяжко створити авторитарну модель.

Найближча авторитарна модель, до якої підійшли українці, це був Янукович, і що з ним - зрозуміло, авторитарні моделі в Польщі пробували практикувати в тридцятих роках, минулого століття, але навіть тоді вони не дійшли до того моменту, до якого дійшли багато інших націй. На щастя, чи на жаль – ми про це не говоримо зараз, я це просто стараюсь аналізувати. Тобто в цьому сенсі ми дуже близькі. Так, у поляків більший досвід державності і це дозволило їм успішно створити державу у 1918 році, після поділу Польщі і потім ці 20 з чимось років державності дали свої плоди вже після Другої світової війни.

Але, за великим рахунком, у нас дуже багато спільного. І, закінчуючи все це своє пояснення, я хочу сказати – я не здивований. Я не здивований, я просто зрозумів, що сталося те, що мало статися.

Коли поляки усвідомили, що війна з Росією неминуча і вони фактично побачили, що Україна стала східним щитом для всієї цивілізованої Європи, поляки вчинили, як справжні добрі сусіди, як люди, які відчувають найголовніше, і відклали в сторону всі незручності. Всі побутові тертя. Всі історичні аспекти, які між нами завжди стояли. І це характеризує Польщу як країну з мудрою нацією, яка дивиться вперед і бачить найголовніше.

Фотографія: Концерт Океану Ельзи. VPolshchi
Фотографія: Концерт Океану Ельзи. Źródło: VPolshchi, fot: WIS ART

Океан Ельзи став обличчям рекламної кампанії одного з мобільних операторів Польщі. До цього таких успіхів не мали жодні українські виконавці. Славко, чи це єдиний ваш досвід в рекламному бізнесі поза межами України?

Святослав Вакарчук: Ні, не єдиний. У нас були такі історії в декількох інших країнах.

Мені набагато важливіше і приємніше, що мої польські знайомі, друзі, журналісти ще до війни знали мої пісні. Розумієте, коли почалась війна і пісню «Обійми» співають всі – це одне, а коли ти чуєш, що пісню «Обійми» співають польські артисти до цього, в мирний час, тобто без певного політичного контексту – це зовсім інша історія. Що я можу сказати? Мені приємно, що українська культура, яку ми маєм честь представляти, виходить за межі країни.

В мене ніколи не було наполеонівських амбіцій із серії географії популярності. Всі мої амбіції в основному завжди були з точку зору самого музичного продукту, його наповнення. Тобто зробити таку музику, щоб ти нею міг пишатися. Оскільки я співаю українською мовою і це свідомий вибір, то зрозуміло, що завжди це створює певні труднощі в переході кордонів. Завжди, умовно кажучи, інтернаціональною англійською мовою робити це легше. Але, як на мене, співати треба тією мовою, якою ти відчуваєш. І просто йти на догоду ринку і пробувати переходити на іншу мову, щоб тебе нібито легше почули, мені здається, дасть зворотній ефект і буде гірший продукт, якому не будуть вірити люди.

Те, що україномовний проєкт переходить кордони, це безумовно дуже допомагає. Особливо в Америці це видно. В Америці, в Чикаго, Нью-Йорку ми граєм у великих залах і в серед глядачів є точно 20 відсотків поляків.

Океан Ельзи(Okean Elzy),IRA,Stokłosa Collective Orchestra - Obejmij mnie/Обійми

Як відбувся Твій свідомий вибір музики. Це був Львів? Це були студентські роки? Розкажи, як і що повпливало на студента фізмату… Що тобою керувало?

Святослав Вакарчук: Якщо коротко, то я з дитинства відчував певний музичний хист. Я любив музику, я навіть писав пісні сам для себе, але не мав ніяких планів ставати рок музикантом.

Випадково зустрівши хлопців з інших університетів, які грали в рок-групі на одній вечірціб вони мене запросили до них долучитися. Я вирішив зробити це в рамках хоббі, і отримав таке нове хоббі, яким я замінив попереднє – баскетбол. Я до цього постався так, утилітарно.

Ну, треба поза фізикою чимось займатися, щоб розвіювати голову. І десь протягом декількох місяців я зрозумів, що воно захоплює мене все більше і більше. Проте, остаточне рішення, що я стану музикантом, я не прийняв в один день. Я думаю, що пройшли декілька років коли я це усвідомив. І вже коли ми стали достатньо популярні, відомі в Україні і поза її межами, я тільки тоді остаточно зрозумів, що все, назад в мене дороги вже немає.

Фотографія: Святослав Вакарчук VPolshchi
Фотографія: Святослав ВакарчукŹródło: VPolshchi, fot: Okean Elzy

А з якими українськими артистами ти дружиш?

Святослав Вакарчук: Знаєш, дружба, вона має дві конотації. Дружба, от справді дружба і дружба в плані близькі приятельські відносини, скажімо так, з людьми, з якими ти поруч і тобі цікаво. Ну, в першому сенсі, в такому глибшому, у мене взагалі серед музикантів, за винятком, може, музикантів моєї групи друзів нема. І це зрозуміло чому, тому що всі мої основні друзі – це звичайні прості люди, не політики, не зв’язані з шоу-бізнесом, я їх знаю давно і їх дуже мало, це таке обмежене коло людей. Я в цьому сенсі консервативний.

В плані такої дружби цехової, багато артистів і виконавців, з якими мені приємно проводити час. Це і музиканти гурту «Бум Бокс», це і Сергій Жадан, це і, скажімо так, коли був живий Кузьма, то нас багато пов’язувало з ним, це і Женя Галич. Ну, тобто, багато людей, з якими ти постійно спілкуєшся. Але відверто скажу дружби, по-справжньому, з колегами в мене немає.

Було б цікаво почути вас з Ірою Білик. Вас пов’язують дружні відносини, наскільки я знаю.

Святослав Вакарчук: Ми дуже давно знайомі, але останні роки ми багато не спілкувались. Іра є хорошим талановитим композитором.

Маємо рухатись до сумної тематики, тематики війни. У мене питання, як взагалі Ти переживаєш війну?

Святослав Вакарчук: Відповісти на це питання, скажімо так, адекватно можна буде тільки тоді, коли війна закінчиться, я сподіваюсь, це станеться якомога швидше, звісно ж, що нашою перемогою. І вже тоді можна буде робити реальні висновки. В процесі дуже тяжко робити остаточні або якісь адекватні висновки. Мені найбільше подобається не мій, але, я думаю, чийсь дуже влучний вислів, що, починаючи з 24 лютого всі ці три місяці для мене як і для багатьох українців це такий один довгий день, який поки що почався і не закінчується. І переживаю я, безумовно, по-своєму.

Я зразу можу сказати, що в такому персональному сенсі, мені не складно, оскільки я людина з сильним характером, смію заявити, і плюс я дуже швидко знайшов важливу для себе місію і всі ці три місяці тяжко працював, фактично майже не бував вдома, я без перерви їзджу по всій Україні. Ми зустрілися за ці три місяці з безліччю людей, тільки більше ста виступів перед бійцями, десятками бригад, у госпіталях, лікарнях, волонтерських центрах, на площах та в інших місцях. Я почав 27 лютого, пам’ятаю це добре, і от буквально за день до виїзду в Варшаву, я провів крайню зустріч. Зустрічі та виступи були кожного дня.Тому в персональному сенсі я не встигаю сумувати. Я просто працюю і раджу всім це робити.

Мене часто питають, коли закінчиться війна. Я кажу, що не задавайте мені і собі це питання, тому що ніщо так не виснажує людину, як невизначеність. А краще задавайте собі питання самі, кожен день, що я сьогодні зробив для перемоги. І кожного дня продовжуйие його собі задавати, і якщо ви будете відповідати собі ствердно, у вас навіть не буде часу рефлексувати. Тому моя порада, якщо ви не психолог, не соціальний психолог, або не історик, або не соціальний історик, або не письменник, який рефлексує, просто старайтесь не так сильно зациклюватись.

Робіть те, що ви маєте робити, незалежно від того де ви зараз є. Чи на передовій допомагаєте, а може ви в тилу. За кордоном, чи в Україні... Просто робіть щось для перемоги. Єдине, чого не треба робити – це прокрастинувати. Не можна просто сидіти і рахувати. "Trainspotting" як кажуть англійці. Цього робити не можна, тому що це не наближає перемогу, а ще це висушує вашу душу.

Фотографія: Святослав Вакарчук в окопі. VPolshchi
Фотографія: Святослав Вакарчук в окопі.Źródło: VPolshchi, fot: Mstyslav Czernov

Розумію, що відповіддю на запитання: «Як ти собі радиш зі стресом?», буде праця?

Святослав Вакарчук: Будь-яка праця і будь-яка активна дія, вона все одно продукує втому. Фізична втома – це не так складно. У мене взагалі нічого не боліло всі ці дні, коли активно допомагав та проводив зустрічі в Україні, але як тільки виїхав на пару днів, я зразу почав відчувати якісь фізіологічні розлади. Незначні, але, знаєш, ніби, як кажуть, що з тебе виходить стрес. Як тільки ти себе знову в тонус втягаєш, то тобі значно легше в цьому сенсі. Того, чого мені не вистачає – спорту. Я людина спортивна і по шість раз в тиждень завжди займався спортом. В час війни мені не до цього, я просто не можу знайти час для цього, тому що вважаю він набагато важливіший для інших речей, ну і плюс банально деколи це й не так просто зробити. Був період, коли я просто не міг виїхати на велосипеді в ліс, чи побігати, бо це було просто небезпечно. Тікаючи з Київщини, росіяни, якщо встигали, мінували все навколо: ліси, вулиці, узбіччя, береги річок, будинки, дитячі майданчики і навіть предмети такі, як іграшки. В одному з будинків на Київщині знайшли гранату, точніше розтяжку, під… піаніно в дитячій кімнаті. Паскуди!

Тому не вистачає спорту і я думаю, що зараз поступово буду до нього повертатись, особливо у зв’язку з тим, що у нас попереду закордонний період з благодійними концертами, до якого ми йшли дуже обережно і не спішили, але зараз відчуваю, що пора й це робити.

Фотографія: Виступ Святослава Вакарчука перед солдатами. VPolshchi
Фотографія: Виступ Святослава Вакарчука перед солдатами.Źródło: VPolshchi, fot: Mstyslav Chernov

Розкажи коротко про своє волонтерство.

Святослав Вакарчук: Моя позиція, коли почалася війна, була наступна: я маю бути там, де це зараз найважливіше. І перший місяць я повністю присвятив поїздкам по, скажімо так, найгарячішим точкам, регіонам, де потрібна була підтримка людям, тим, хто виїжджав, тим, хто залишався, просто показати всім, що ми разом, що ми всі Україна. Коли мене питали: «Чому ти поїхав у Харків на площу, яку просто зараз обстрілюють?», я казав: «Просто показати, що Харків – це Україна і ми не боїмося покидьків». Це дуже важливо. І таких речей було багато, навіть крізь обстріли, прильоти мін і так далі. Як тільки ситуація трошечки стабілізувалась і ми побачили, що стає морально легше, я зосередився на другій супер важливій речі, яка, на мою думку, тоді була і залишається зараз найголовнішою. Це допомога ЗСУ. Починаючи з квітня їздили до 90 відсотків наших бригад, до бійців, на лінію фронту, десь де-не-де в тили. Піднімати їм бойовий дух, допомагати, привозити якусь амуніцію, засоби зв'язку, «Старлінки» і так далі. Всім цим ми займалися і продовжуєм займатися. От зараз я повертаюся додому і знов туди. Тому що це дуже важливо.

Разом з тим, зараз, після 3-х місяців з’явилась ще одна важлива місія, яку би ми мали виконати – це, власне, міжнародний розголос.

Я пам’ятаю перший місяць війни. Я не знав, куди дітись від західних журналістів, тому що мені дзвонили всі: від CNN до SkyNews, від TVP до Al Jazeera, від NHK японського до бразильських телеканалів. Це були перші шпальти газет. І це природньо. Поступово війна, яку Росія розв’язала в Україні, стає важливою, але фоновою темою для багатьох. І це зрозуміло. Можливо в такій країні, як Польща, це менше відчувається все-таки, тому що поляки не можуть собі дозволити забути. Вони тут поруч. То, скажімо, в країнах західної Європи або більш віддалених, це відчувається. Ми не можем собі цього дозволити, тому що зараз Україні потрібна увага, потрібно більше зброї, нам потрібні подальші санкції проти Росії, нам потрібен тиск виборців на політиків своїх країн, які все ще не спішать жорстко діяти по відношенню до агресора, до Росії. І у зв’язку з цим думаю, що будь яка увага до України дуже важлива. І тому ми прийняли рішення, що зараз будемо все більше і більше зосереджуватись на поїздках за кордон в рамках нашого благодійного туру, який ми так і назвали «Help for Ukraine», в якому будуть дві складові. Буде благодійна складова, ми будем збирати певні кошти. І вважаю, що це дуже важливо. Ми можемо зібрати чимало коштів, для тих, хто потребує зараз цього власне в Україні. Але я думаю, що більш важливим навіть є – бо збирають гроші всі, і я не думаю, що ми зможем кардинально вплинути на потік коштів - питання розголосу, морального голосу і присутності України. Ну наприклад, в Польщі. От зараз в нас концерт, буде 10 чи більше тисяч людей, половина з них, нехай третина – це будуть поляки. Вони всі прийдуть додому і будуть розповідати своїм друзям, про те що там були. Ці люди також продовжать розповідати іншим. Така подія вже на щось впливає, а от уявіть собі, що ми говоримо не тільки про Польщу. Є дуже багато країн, від Іспанії до Азербайджану, від Грузії до Норвегії – у нас багато таких планів. Тому, я думаю, що найближчі плани – це поєднувати те, що я робив до цього, тобто поїздки по Україні комбінувати з поїздками за кордон. Відверто кажу, нас дуже багато запрошували, ми відмовлялись, я вважав, що це не на часі. В той момент багато хто їздив, я зосереджувався на тому, щоб бути ближчим до лінії фронту. Зараз є в мене відчуття, що можна по трошки робити одне й друге.

Яким був твій ранок 24 лютого? Де Ти був в цей час? Та кому зателефонував першому?

Святослав Вакарчук: Це цікаве питання. Я дуже добре пам‘ятаю цей день, й день до того. Починаючи з 20 лютого у мене вже була інтуїція, що може щось статись, і я відправив свою родину в безпечне місце. Добре також запам‘ятався мені вечір 23 лютого. Я розумів що мають відбутися дуже важливі знакові події. І вночі я не спав. О 03:00 ночі я дивився в прямому ефірі засідання ради безпеки ООН, котре перервали й почали транслювати виступ Путіна. Тоді власне вже все стало зрозумілим. Після його виступу розпочались вибухи у Василькові під Києвом, який недалеко від мого будинку...

Ранок 24-го, я зустрів наодинці у себе вдома й відразу зробив декілька телефонних дзвінків. Це були найближчі члени моєї родини та мій помічник.

Скажімо, деякі люди з мого найближчого кола постраждали. Дякувати Богу, не фізично. В одного приятеля зруйнований будинок, а в іншого осколками розбило машину. Це все сталося в перші пару днів війни.

Ukrainian singer Sviatoslav Vakarchuk greets a Ukrainian soldier with his birthday before his performance for the soldiers on May 16, 2022 in Donetsk area.  (Photo by Anastasia Vlasova/For The Washington Post via Getty Images) GETTY
Ukrainian singer Sviatoslav Vakarchuk greets a Ukrainian soldier with his birthday before his performance for the soldiers on May 16, 2022 in Donetsk area. (Photo by Anastasia Vlasova/For The Washington Post via Getty Images)Źródło: GETTY, fot: The Washington Post

Тобі заборонили в‘їзд в Росію на 50 років. Як Ти на це реагуєш?

Святослав Вакарчук: Мені заборонили в‘їзд в Росію набагато раніше. Вони можливо просто збільшили термін. Починаючи з кінця 2013 року, ми не мали жодного бажання туди їздити.

Скрябін колись зауважив що всі патріоти-українці хочуть мати візу на всяк випадок. Чи на Твою думку змінились погляди теперішніх патріотів?

Святослав Вакарчук: З того часу багато змінилось, й українцям зараз не потрібна віза (сміється). В цій моїй жартівливій відповіді є частка правди. Оскільки тепер українці є фактично частиною більшості вільного світу. Вони можуть подорожувати й жити там, де вони захочуть. І це нормально. Я вважаю що прагнення отримати візу, коли тебе кудись не пускають є абсолютно нормальним для людини, яка потребує свободи. Наприклад, для мене свобода є основоположною цінністю. Вона важливіша, ніж безпека. Саме тому я зараз їжджу на схід, південь країни, під обстріли й вибухи, тому що мені важливо відстояти свободу свою і своїх дітей. Тому це дуже важлива цінність.

Взагалі є досить відома дискусія. Люди часто плутають цінність і потреби. Потреба безпеки є у всіх, але цінність безпеки не є очевидною для багатьох людей. Колись Уінстон Черчель сказав, якщо ти вибираєш безпеку, а не свободу, то в результаті не отримаєш ні першого, ні другого. Мені здається у більшості українців, що й робить нас власне українцями, тече в жилах ген свободи. З одного боку саме він нас робить горизонтально інтегрованими, свободолюбними людьми, які готові швидко об‘єднуватись заради спільної мети. З іншого боку, він робить нас дуже індивідуальними. Й в певні періоди коли треба бути згуртованими, часом не дає нам цієї єдності. Особливо, в мирний час.

Для мене принципово важливо мати вибір їздити куди я хочу, але за ці три місяці я зрозумів що точно не хочу жити ніде крім України.

Раніше я ще задумувався над тим, що, можливо, можна періодично жити десь в іншому місці, й працювати дистанційно, але війна чітко дала усвідомити, що я хочу жити лише на своїй землі, у себе вдома.

Ти колись говорив: «Якщо у вас є кохана людина, відстань немає значення». Зараз на відстані знаходяться мільйони українських сімей. Чи можеш дати декілька порад нашим читачам, як зберегти кохання та легше пережити розлуку у такий не простий для всіх час?

Святослав Вакарчук: Ну, по-перше, як тільки є найменша змога побачитись - треба бачитись. Нехай навіть й на один день. Зараз чоловікам не можна виїжджати. Але якщо немає якихось протипоказань зі здоров‘ям, чи маленьких грудних дітей то жінки можуть на день-два поїхати на захід України та побачити своїх чоловіків. Це дуже важливо. Й заради кохання це необхідно робити.

По-друге, розмовляйте якомога більше по відеозв‘язку. Слава Богу і технологіям, він у нас є. Адже дуже важливо бачити очі одне одного. І це потрібно робити щодня, встановити собі за правило.

По-третє, робити один одному якісь подарунки. Це не обов‘язково повинне бути щось цінне. Можна почати з самого простого. Пам‘ятати всі дні народження та пам‘ятні дати й вітати один одного з ними. Адже увага необхідна всім.

Та й взагалі, мені здається якщо є справжнє кохання, то відстань й справді немає значення. Час набагато безжальніший за відстань. Короткостроково, якщо говорити про місяці на справжнє кохання не повпливає, якщо говорити про роки…Та я сподіваюсь до років не дійде.

І все буде добре!

Цьогорічна перемога на Євробаченні була важливою для України, як ніколи. Але на Твою думку, у Турині перемогла творчість чи політика?

Святослав Вакарчук: Україна перемогла й це найголовніше. Kalush Orchestra молодці, вони обрали правильну пісню. Але найбільше я їм вдячний за те, що вони згадали про Маріуполь. Бо це мій персональний біль. Всі ці місяці я підтримував зв‘язок з бійцями, а зараз — з їхніми родинами. Це було дуже важливо, і я ціную що вони зробили.

Й взагалі тут я б сказав більше не політика, а солідарність з Україною. Політика це колись хто свідомо віддає – 12 балів, а хтось ставить – 0.

Там такого не було. Було багато країн, які не ставили максимум балів Україні, були ті хто ставив. Глядачі були на нашому боці. Я думаю що це була солідарність й підтримка пісні.

За кулісами Голосу країни у розмові з Дмитром Комаровим ви обговорювали тему Евересту, й розповів що захоплюєшся цим місцем. Ти навіть написав пісню про Еверест. Чи є у Тебе в планах піднятися на найвищу вершину земної кулі?

Святослав Вакарчук: Найвища вершина для мене зараз – це перемога України. Це ж наш спільний Еверест.

Чому Еверест? Це гора яка підкоряється тільки дуже сильним, але підкоряється. Я не хочу, щоб ми піднялись на Вавилонську вежу, якої не існує. Я навіть не пропоную злітати на Марс. Ми маємо пройти дорогу, яку вже пройшли до нас. Цю дорогу у свій час пройшли й інші держави, такі як Польща. Ми також йдемо нею, просто трошки пізніше. Вона складна й довга. Не чекайте легкої перемоги. Але вона обов‘язково буде за нами!

Це мій головний Еверест.

Фотографія: виступ Святослава Вакарчука в бомбосховищі. VPolshchi
Фотографія: виступ Святослава Вакарчука в бомбосховищі.Źródło: VPolshchi, fot: Mstyslav Chernov

Дякуємо, Святославе, за знайдений час та щиру і приємну розмову.

Святослав Вакарчук: Також дякую, було цікаво! До зустрічі на концертах Океану Ельзи.

Masz newsa, zdjęcie lub filmik? Prześlij nam przez dziejesie.wp.pl
d3yhhsx
d3yhhsx