Trwa ładowanie...
Безкоштовна психологічна допомога людям з України

У 1942-у її хотіли стратити у німецькій в’язниці. Поляк врятував їй життя

Наталя Зінченко народилася у невеликому селищі на Дніпропетровщині. Їй було вісімнадцять, коли в життя молодої дівчини увірвалася Друга світова війна. Наталя потрапила до бараків у Ґдині та дивилася в очі смерті.

Фото з домашнього архівуФото з домашнього архівуŹródło: vpolshchi.pl, fot: Vladyslav Yatsenko
d3yjdg4
d3yjdg4

Наталя народилася в час Голодомору. Її дитинство точно не було простим та веселим. Вона ходила на поле та ловила ховрахів для того, щоб не померти з голоду, щоб родина пережила наступний день. Коли виросла — жила звичайним сільським життям та займалася господарством. Поки не прийшла війна, яка змінила її життя назавжди.

Їй було 18 років. Німці зібрали місцеву молодь в селищі та примусом повезли на залізничний вокзал. Вони їхали у невідомому напрямку. Для Наталі це був початок примусових робіт у Ґдині.

Таких, як наша героїня, називали остарбайтерами — тобо працівниками зі Сходу. Під час Другої світової війни на території нацистської Німеччини, її союзників та на окупованих Райхом землях працювало близько 13,5 млн чоловіків, жінок і дітей із 26 країн Європи. Наприкінці вересня 1944 р. в німецькій економіці працювало 7,9 млн іноземних цивільних та військовополонених, з яких майже 2,8 млн були з СРСР. Більшість цієї примусової робочої сили була з територій сучасної України.

Зараз Ґдиня — велике польське місто неподалік Гданська, воно постійно розвивається та розбудовується. Наталя пригадувала Ґдиню як маленьке приморське селище з величезними бораками для примусових працівників та військовополонених. Бораки — це мало не все, що вона бачила. Ще землю, з якою була змушена працювати. Наталю Зінченко примусили працювати на господарствах, де вирощували буряки.

d3yjdg4

Пан, у якого були змушені працювати вивезені з СРСР, був поляком. За спогадами, мав прізвище Гройсман, мав маленького сина, який допомагав йому в господарстві. Попри жахіття війни, було місце для доброго ставлення, він ставився до примусових працівників приязно.

Наталя намагалася допомогти ув’язненим партизанам, вона приносила їм овочі та підкидала їх між ґрати. Це було дуже ризиковано та одного разу цей ризик справдився. За допомогу в’язням можна було отримати смертну кару. Її заарештували та повезли до німецької в’язниці. За ґратами дівчина була без їжі та води, навколо були крики, насильство та звуки пострілів. Аби показати, що з Наталею буде згодом, перед нею показово розстрілювали людей.

Навіть тут, здавалося би, у безвиході, дивом знайшлося місце для доброти. Пану, у якого працювала Наталя, вдалося викупити її від смертної кари. Невдовзі вона вже втікала додому. Продала пальто, аби купити квиток, потім кілометри тяжкої дороги пішки. Вона дісталася до рідного селища, а односельчани запитували, чи не бачила вона їхніх дочок та синів, яких теж примусом вивезли далеко від дому. Та вона повернулася одна.

Але вона все ще бачила жах війни навколо, як розстрілювали партизанів, руйнували села, а односельчани здавали один одного.

d3yjdg4

Поляки та українці в час Другої світової війни були у надзвичайно складних та драматичних становищах. Проте навіть тоді залишалося місце для доброти заради порятунку.

Vladyslav Yatsenko, журналіст VPolshchi

Masz newsa, zdjęcie lub filmik? Prześlij nam przez dziejesie.wp.pl
d3yjdg4
d3yjdg4