Українці на Марші рівності у Вроцлаві: ми почуваємося тут безпечно

Гордість без упереджень

У Вроцлаві відбувся вже чотирнадцятий за рахунком Марш рівності. Головна ціль заходу — це протест проти дискримінації ЛГБТ+ людей. З іншого боку, як підкреслюють організатори — це свято, що об’єднує різних людей, це великий символ підтримки та солідарності один з одним. Це традиційний захід-нагадування про важливі права людей та толерантність суспільства. Крім ходи у місті відбувалося чимало заходів, які присвятили різним темам, що пов’язані з толерантністю: кінопокази, дискусії, різноманітні зустрічі. Наприклад, у вроцлавському кінотеатрі Нові горизонти відбуваються кінопокази стрічок, які пов’язані з правами людини та толерантністю.

Учасники традиційно збиралися на площі Вольності вже по обіді, ще до самого початку маршу. Загалом на події зібралося кілька тисяч учасників: люди різного віку, але здебільшого — молодь. Чимало учасників приходило з родинами, багато хто приводив друзів, аби розділити з ними свято толерантності. 

"Маршом рівності ми показуємо, що ми вдома. Це місто, регіон, країна — наш дім, дім ЛГБТ+ людей. Марш рівності — це радісна демонстрація, прояв наших постулатів, мирне зібрання всіх небайдужих до прав людини", — говорить речник організації Kultury Równości Пйотр Бушко.

Цьогорічний Марш рівності у Вроцлаві також підтримав мер міста Яцек Цутрик. Хоч на самій події мера не було, він закликав у своїх соціальних мережах приходити на марш усіх, хто виступає за рівність та демократію.

Гасло, яке на чотирнадцятому Марші рівності у Вроцлаві було головним, це "Гордість без упереджень". Організатори вважають, що саме своїм гордим ставленням можна протистояти упередженням. Марш рівності — це також і акція протесту, де зазвичай на початку зі сцени виголошують постулати — вимоги до влади. Ось як звучали деякі цьогорічні постулати:

• Негайно припинити пропаганду ненависті в публічному просторі, що випливає з урядових ЗМІ, парламентської трибуни, церковних кафедр, автобусів та білбордів;
• Внести зміни до ст. 119 КК та додаючи гомофобію, трансфобію та мову ворожнечі до ЛГБТ+ як підстави для дискримінації;
• Відхід від законів, які створюються лише для того, щоб ускладнити життя людям, що шукають щастя в Польщі та за її кордоном;
• Повне право на щастя, сімейне життя, на шлюб, на усиновлення дітей, право визнавати сім’ї, які ми будуємо;
• Спрощення юридичних та медичних процедур у процесі гендерного визначення для трансгендерів. Визнання небінарних людей у ​​законі;
• Надання притулку для біженців і жінок-біженок, а також відкриття кордонів для людей, які тікають зі своїх країн, рятуючи власне життя.

Після виголошення кожної тези учасники акції вигукували "Вимагаємо". Зі сцени також звучали гасла про те, що "кожен політик у Сеймі працює для нас" та заклики брати участь у політичному житті, голосувати на місцевих виборах, бути активними.

Свято та протест

Марш шикується до старту, учасників охороняє чимала кількість поліції по всьому периметру площі. Крім поліції у чорній формі працювала також поліція під прикриттям, яка слідкувала за порядком на акції та оберігала від провокацій. До слова, агресивних провокацій не було, а по іншу сторону поліції зібралися противники акції, вони висловлювали свій протест проти Маршу рівності плакатами та поодинокими вигуками.

На площі Вольності збираються абсолютно різні люди, різного віку, національності, кольору шкіри, орієнтації. Кожен всіляко підкреслює свою ідентичність через одяг, малюнки, макіяж чи якісь додаткові елементи. Нерідко можна було побачити людей в українській індентиці, в футболках з проукраїнськими написами. Панує позитивний настрій, люди приязно знайомляться між собою, танцюють та підспівують пісні, що лунають з різних платформ. Платформи — це такі собі представництва різних організацій чи меншин. Кожна з платформ має свого діджея, своє оформлення чи концепцію.

Особливу креативність можна було помітити на плакатах, які принесли із собою учасники. Звісно ж, на своїх плакатах учасники маршу закликали до толерантності, зміни права у Польщі. "Це абсурд, що ми повинні боротися за любов", "Любов, веселка, єдинороги", "Я пишаюся своїм сином" — писали вроцлав’яни на своїх плакатах. Дехто обмежувався словом "Любов" чи "Мир". Анархістична частина маршу, наприклад, на чолі своєї колони мала банер "Це не гордість нас веде, а обурення". 

Написи можна було бачити не лише в багатотисячній колоні учасників маршу. Напередодні події громадська ініціатива Плакатяри (Plakaciary) розмістила вулицями Вроцлава плакати з різноманітними написами, наприклад, "Я люблю вас, мамо і мамо". Таким чином активісти висловлюють свій протест.

Блакитно-жовті прапори на Марші рівності

Крім слів підтримки з Україною на головній сцені заходу та чимало проукраїнської символіки, на Марші рівності була платформа українських активістів. Поруч з платформою зустрічаємо пані Ольгу. Вона з Харкова, зараз проживає у Чехії, переховуючись від війни. До Вроцлава активістка приїхала, щоб підтримати українську частину Маршу рівності.

"Я тут, бо вважаю, що ми повинні показувати, що Україна — це європейська країна, в нас були прайди, в нас є все із собою. Це не щось нове, в нас теж так було", — розповідає Ольга.

Ольга розповідає, що сумує за Харковом, там почувалася чудово.

"На моїй роботі знали, що в мене є партнерка. Я навчалася на аспірантурі і там теж знали. Це велике місто, то може там не багато гомофобії", пригадує Ольга. Учасниця акції, порівнюючи харківський та вроцлавський Марш рівності, розповідає, що у Вроцлаві подія за відчуттями більш вільна. "У харкові прайд проходив за огорожою, там були люди, які намагалися нам пояснити, що ми не праві, за допомогою каміння чи тухлих яєць. Тут такого немає, люди почуваються розслаблено, сподіваюся, що ми крокуємо в ту ж саму сторону". 

Анастасія Попова, співорганізаторка Харківського Прайду, виступила на головній сцені вроцлавського Маршу рівності. Вона подякувала жителям Польщі за велику підтримку українців. Анастасія розповідає: у Вроцлаві більш невимушена атмосфера, але у Польщі ще не досягли рівності у правах та можливостях.

"Ситуація з ЛГБТ+ людьми у Польщі дуже схожа, за відсутності шлюбних прав, прав всиновлювати дітей. Але атмосфера тут більш святкова, ніж в Україні. Впливає політика країни, держави, відношення держави до ЛГБТ. За останні 10 років ми в Україні теж пройшли великий шлях: від нападів, до того, що у 2021 році не було жодного нападу. В цьому є заслуга активістів, України, яка не хоче жити в печерних цінностях та хоче будувати демократію", — говорить Анастасія Попова.

Пригадуючи рівень толерантності у Харкові, Анастасія розповідає: "Я почувалася комфортно та безпечно, коли я не трималася зі своєю партнеркою за руки. А так я не дуже комфортно почувалася, бо навіть коли я одягала веселкову футболку, то мені могли люди на вулиці говорити якісь образливі слова. Але я активістка і розумію, що важливо, аби люди знали, що ЛГБТ люди є в місті".

Анастасія наголосила, що українська ЛГБТ спільнота не лише волонтерить у час війни, а ще й воюють за Україну. "Це люди, які наближають українську перемогу. Дуже приємно тут бачити українські прапори, це дуже надихає. І я розумію, що часто їх тримають не українці, це дуже важливо, бо я розумію, що народ Польщі підтримує Україну в її прагненнях до свободи". 

Українська платформа збирає навколо себе чимало прихильників та охочих висловити свою солідарність. Перед українською платформою високо майорить блакитно-жовтий прапор. Його тримає учасниця акції, яка представилася нам як Джек. Вона теж приїхала з Харкова, тимчасовим домом Вроцлав їй слугує вже три тижні. "Я дуже пишаюся тримати український прапор, я пишаюся, що йду зі своєю українською колоною, це дуже по-рідному. Насправді тут, у Вроцлаві, відчувається безпека щодо того, що ми українці, мені дуже комфортно", — говорить учасниця.

Vladyslav Yatsenko, журналіст VPolshchi