Від дзюдо і КДБ до кривавих воєн. Як Путін став ізольованим автократом
У п'ятницю Володимиру Путіну виповнюється 70 років. Як він став ізольованим автократом, який розпочав криваве вторгнення в Україну?
Його мислення допомогли сформувати сім моментів у його житті, які також можуть пояснити його дедалі більше відчуження від Заходу.
Дзюдо, 1964
Молодий Володимир, який народився в Ленінграді, що тоді досі не оговтався від 872-денної блокади під час Другої світової війни, був похмурим і бойовим хлопцем у школі.
Його друг згадував, що "він міг побитися з ким завгодно", тому що начебто "він не боявся".
Тим не менш, худорлявий хлопчик у місті, сповненому вуличних банд, потребував упевненості, тож у віці 12 років він почав займатися спочатку самбо, а потім дзюдо.
Він був цілеспрямованим і дисциплінованим, й до 18 років вже мав чорний пояс з дзюдо та третє місце на національних юніорських змаганнях.
Звичайно, згодом це використовувалося як частина його ретельно створеного образу мачо, але водночас це утвердило його в переконанні, що в небезпечному світі потрібно бути впевненим, але також усвідомлювати, що, за його власними словами, коли бійка є неминучою, "ви повинні вдарити першим, й вдарити так сильно, щоб ваш супротивник не піднявся на ноги".
Прохання про роботу в КДБ, 1968
Переважно люди уникали Літейного проспекту, 4 у Ленінграді - там розташовувалося управління КДБ.
Через його камери допитів до таборів ГУЛАГу в сталінські часи пройшло стільки людей, що був гіркий жарт про те, що так званий "Великий будинок" був найвищою будівлею в Ленінграді, тому що з його підвалів було видно Сибір.
Тим не менш, у віці 16 років Путін зайшов до приймальні з червоною килимовою доріжкою і запитав досить збентеженого офіцера за стійкою, чи може він отримати там роботу. Йому сказали, що йому потрібна військова служба або диплом, і він навіть запитав, яка спеціальність найкраща.
Йому відповіли, що юриспруденція - і відтоді Путін вирішив закінчити юридичний факультет, після чого його взяли на роботу. Для вуличного забіяки Путіна КДБ був найбільшою бандою в місті, яка пропонувала безпеку та просування навіть тим, хто не мав партійних зв'язків.
Але робота там також означала шанс вийти на передній план - як він сам сказав про шпигунські фільми, які він дивився в підлітковому віці, "один шпигун міг вирішити долю тисяч людей".
Getty Images Зіткнення з натовпом, 1989 рік
Попри всі його надії, кар'єра Путіна в КДБ так і не сягнула висот.
Він був надійним працівником, але не більше. Тож він почав вивчати німецьку мову, що допомогла йому отримати призначення у відділ зв'язків КДБ у Дрездені в 1985 році.
Там він розпочав комфортне емігрантське життя, але в листопаді 1989 року східнонімецький режим почав падати з приголомшливою швидкістю.
5 грудня натовп оточив будівлю дрезденського КДБ. Путін відчайдушно подзвонив у найближчий гарнізон Червоної армії з проханням про захист, а ті безпорадно відповіли: "Ми нічого не можемо зробити без наказу з Москви. А Москва мовчить".
Путін навчився боятися раптового краху центральної влади - і вирішив ніколи не повторювати помилку радянського лідера Михайла Горбачова - не реагувати швидко й рішуче на зіткнення з опозицією.
"Нафта в обмін на продовольство", 1992
Коли Радянський Союз розпався, Путін залишив КДБ, але незабаром отримав посаду помічника нового мера-реформатора Санкт-Петербурга.
Економіка була у вільному падінні, й Путіну доручили керувати угодою щодо обміну нафти та металу вартістю 100 мільйонів доларів на продовольство для жителів міста.
На практиці їжі ніхто не бачив, але, як показало слідство, яке швидко приховали, Путін, його друзі та міські бандити поклали гроші собі в кишеню.
У "лихі 90-ті" Путін швидко зрозумів, що політичний вплив - це товар, який можна монетизувати, а бандити можуть стати корисними союзниками. Коли всі навколо нього наживалися на своїх посадах, чому б і йому не наживатися?
Вторгнення в Грузію, 2008
Коли Путін став президентом Росії в 2000 році, він сподівався, що зможе побудувати позитивні відносини із Заходом на своїх умовах, включно зі сферою впливу на території колишнього Радянського Союзу.
Невдовзі він розчарувався, а потім розлютився, вважаючи, що Захід активно намагається ізолювати та принизити Росію.
Коли президент Грузії Михеїл Саакашвілі заявив про курс Грузії до НАТО, Путін оскаженів, а спроба Грузії відновити контроль над підтримуваним Росією сепаратистським регіоном Південною Осетією стала приводом для каральної операції.
Getty Images За п'ять днів російські війська розгромили грузинську армію і змусили Саакашвілі укласти принизливий мир.
Захід був обурений, але вже через рік президент США Барак Обама запропонував "перезавантажити" відносини з Росією, а Москва навіть отримала право провести Чемпіонат світу з футболу 2018 року.
Путін вкотре переконався, що хто сильніший, той і правий - і слабкий, і непостійний Захід буде висловлювати незадоволення, але зрештою відступить перед рішучою волею.
Протести в Москві, 2011-13
Широко розповсюджене - й обґрунтоване - переконання, що парламентські вибори 2011 року були сфальсифіковані, викликало протести, які лише посилилися, коли Путін оголосив, що балотуватиметься знову у 2012 році.
Протести на Болотній площі стали найбільшим проявом громадської опозиції за правління Путіна.
Getty Images На його переконання, мітинги були ініційовані, заохочені та керовані Вашингтоном, й особисто держсекретаркою США Гілларі Клінтон.
Для Путіна це було доказом того, що маски скинуті, Захід прямо наступає на нього, і що, по суті, він перебуває у стані війни.
Ізоляція від Covid, 2020-21
Коли Covid-19 охопив увесь світ, Путін опинився в ізоляції, незвичній навіть для автократів-персоналістів: усіх, хто збирався зустріти з ним, ізолювали протягом двох тижнів під охороною, а потім мусили проходити через коридор, залитий ультрафіолетовим світлом, що вбиває мікроби, і туманом з дезінфекторів.
За цей час кількість союзників і радників, здатних зустрітися з Путіним, різко скоротилася до жменьки поплічників.
Стикаючись із меншої кількість альтернативних думок і навіть не бачивши власної країни, Путін, схоже, упевнився, що всі його припущення були правильними, а всі його упередження виправданими.
І зерна вторгнення в Україну були посіяні.
Професор Марк Ґалеотті - науковець і письменник, автор книги "Нам потрібно поговорити про Путіна та майбутні війни Путіна"
Марк Галеотті Академік та письменник