Як Німеччина у рекордні терміни позбулася залежності від російського газу
Коли Володимир Путін перекрив газові крани до Європи, Німеччина більше, ніж інші, боялася проблем із приходом зими. Міністри намагалися забезпечити альтернативні постачання, болісно усвідомлюючи, що сильна залежність від російського газу залишила їхню індустріальну країну жахливо незахищеною.
Але зараз, лише за кілька місяців, коли на різдвяних ярмарках виблискують вогні, у повітрі, поряд із пахощами прянощів глінтвейну, відчувається деякий оптимізм. Поспіхом розроблена стратегія Німеччини відмови від російського газу, схоже, поки що працює.
"Енергетична безпека цієї зими гарантована", - сказав канцлер Олаф Шольц депутатам у німецькому парламенті в середу вранці.
Газові сховища в країні заповнені - результат частково шаленої - і дорогої - операції закупівлі на світових ринках.
А на німецькому узбережжі Північного моря інженери щойно у рекордні терміни завершили будівництво першого в країні термінала для скрапленого природного газу (СПГ).
СПГ - це природний газ, який охолоджують до рідкого стану, щоб зменшити його об'єм і полегшити транспортування. Потім, досягнувши місця призначення, його знову перетворюють на газоподібну форму.
Німеччина справедливо відома своєю громіздкою бюрократією; зазвичай такий проєкт тривав би роками, але влада відмовилася від бюрократії, щоб завершити його менш ніж за 200 днів.
Найважливішу частину термінала - плавучу установку зберігання та регазифікації (FSRU) - ще мають пришвартувати. Вартість оренди FSRU, яке, по суті, є спеціалізованим судном, на якому СПГ повертають до стану газу, за повідомленнями, складе 200 000 євро на день.
Вже за кілька тижнів танкери з таких країн, як США, Норвегія чи Емірати, зможуть доставити свої вантажі сюди, до порту Вільгельмсхафен. Оператор термінала Uniper, якого зараз майже повністю контролює уряд Німеччини, не розголошує своїх постачальників, але наполягає на наявності контрактів.
У Німеччині планують побудувати ще п'ять СПГ-терміналів. Більшість мають завершити наступного року.
Від цього залежить німецька промисловість.
"Якщо ми не отримуватимемо газу, нам доведеться закрити піч", - каже Ернст Бухов, власник цегельної фабрики за пів години їзди від Вільгельмсгафена.
Цеглу, яку він виробляє, необхідно обпалити у гігантській печі при температурі до 1200C. Він сподівається одного дня перейти на зелений водень, але каже, що для цього знадобиться час. Наразі він повністю покладається на постійне постачання газу.
"Це вина не лише політиків. Промисловість хотіла російських газових контрактів", - каже він.
BBC Лише рік тому ці контракти забезпечували Німеччині 60% газу, більша частина якого надходила через газопровід Nordstream з Росії. Уряд все ще розраховував - хоча і в умовах значної політичної та громадської опозиції - на відкриття газопроводу "Північний потік-2", який подвоїв би кількість російського газу, що надходить до Європи через Німеччину.
Сьогодні, за даними федерального енергетичного агентства, Німеччина обходиться без російського газу. Але, щоб уникнути дефіциту взимку, його експерти кажуть, що СПГ-термінали повинні запрацювати на початку наступного року, а споживання газу потрібно скоротити на 20%.
Це можна буде вважати величезним національним досягненням. Але воно має свою ціну.
Німеччина - економічний важковаговик; те, чого вона хоче, вона зазвичай отримує. Її новий інтерес до зрідженого природного газу посилює світовий попит.
І це може поставити інші, бідніші країни, такі як Бангладеш і Пакистан, у вразливе становище.
"Є ціла купа країн - особливо країн, що розвиваються, - які вибиті з ринку і більше не можуть отримувати потрібний їм СПГ", - каже професор Андреас Голдтау зі Школи державної політики Віллі Брандта.
Вони мають меншу купівельну спроможність, ніж європейці і, зокрема, німці.
Це, попереджає він, загрожує їм відключеннями електроенергії, а також може збільшити їхню залежність від "бруднішого" викопного палива, такого як вугілля.
Getty Images А як щодо власних амбіцій Німеччини щодо зеленішого майбутнього? СПГ, зрештою, є викопним паливом.
Усі, хто бере участь у проєкті у Вільгельмсхафені, наполягають на тому, що СПГ є "перехідним" паливом.
Uniper пообіцяв побудувати інфраструктуру для переробки екологічно чистого водню поряд із СПГ-терміналом. Це підживило амбітні плани в керівництві Вільгельмсгафена. Мер Карстен Файст каже, що СПГ-термінал не принесе місту багато вкрай необхідних робочих місць. А от плани щодо зеленого енергетичного центру - цілком.
"Багато енергетичних перетворень, яких нам потрібно досягти, щоб наша планета мала придатний для життя клімат через п'ятдесят чи сто років, багато з того, що необхідно зробити тут, у Німеччині, відбудеться у Вільгельмсгафені", - каже він.
Шість СПГ-терміналів коштуватимуть уряду понад шість мільярдів євро. За їхнім власним визнанням, це вдвічі більше, ніж міністри планували спочатку, і наступного року вартість може зрости ще більше.
Німеччина надто пізно зрозуміла цінність надійного енергопостачання. І тепер змушена за це платити.
Дженні Гілл, BBC News, Вільгельмсгафен