Як рідні загиблих військових воюють за 15 мільйонів і що їм перешкоджає
рина Скрипіна, дружина загиблого на фронті бійця, вже рік не може добитися від держави 15 мільйонів допомоги. Жінка оббиває пороги міністерств та відомств в надії отримати компенсацію, про запровадження якої гучно заявила влада ще на початку війни. І яку оформити рідним полеглих бійців – як дев’ять кіл пекла.
Така складна ситуація з оформленням виплат може мати своє пояснення.
За понад рік війни в Україні загинули тисячі військових. Точні цифри засекречені, але можна припустити, що загальна сума, яку держава має виплатити родинам загиблих, складає мільярди гривень. Тому такі виплати - це катастрофічне навантаження для бюджету воюючої країни.
Чому оформити 15 мільйонів допомоги так складно і що про це кажуть юристи?
З авіакомпанії на війну
Ірина та Станіслав Скрипіни прожили разом 34 роки – це був той шлюб, про який кажуть "душа в душу". Познайомилися вони у Кривому Розі, де обоє навчалися в авіаучилищі. З його боку це було те саме кохання з першого погляду, вона каже, що закохалася згодом. Одружилися і переїхали до його рідної Київщини.
З початку 90-х років Станіслав працював авіаінженером у цивільній авіації, був затребуваним спеціалістом. Згодом влаштувався до найбільшої українській компанії "Міжнародні авіалінії України", гарно заробляв і не хотів, щоб дружина ходила на роботу. Тому вона дбала про дім та його затишок. І щодня зустрічала чоловіка з роботи.
Licencjodawca Їхній син теж пішов шляхом батька – влаштувався до SkyUp, мають двох онуків.
Наприкінці 2021 року західна преса почала все частіше писати про загрозу вторгнення Росії до України і Станіслав, на відміну від Ірини, сприйняв цю інформацію серйозно.
Розуміючи, що навряд ці попередження пустослівні, почав запасатися продуктами та іншими необхідними речами. А коли він разом із сином помітили, що літаки відлітають з України і не повертаються, то зрозумів - війна неминуча.
"Ми живемо під Києвом, недалеко Васильків, поряд військова частина. Ці вибухи. Я пам’ятаю, як він сидів на дивані, був дуже спокійним. А у мене була неймовірна паніка", - згадує Ірина. Вона злякалася вибухів і одразу кинулася до чоловіка. "Що це?" - крикнула вона йому. "А він так спокійно каже: ракета".
Того ранку Станіслав поїхав до Києва, забрав свою маму і привіз її до дружини в їхній будинок. А далі, довго не думаючи, одразу поїхав до військкомату. Це було його миттєве особисте рішення.
"Ви навіть не уявляєте, яким він був патріотом", - розповідає Ірина. Хоч чоловік і народився в Росії, але з дитинства живе в Україні, отримав її громадянство і полюбив цю країну так, що "готовий за неї горло перегризти".
Але у військкоматі чоловіку відмовили через вік – Станіславу на той час було 54 роки. Попри це, до тероборони його взяли. Коли Київщину звільнили від росіян, він вступив до лав добровольчого батальйону "Карпатська Січ". Вже на початку квітня брав участь в боях на Харківщині.
BBC 20 квітня Ірині подзвонили і повідомили, що її чоловік загинув на фронті.
Кілька місяців вона перебувала в шоковому стані, мозок не хотів прийняти, що Станіслава вже немає. Але згодом подруга вмовила податися на виплати через загибель на війні чоловіка.
З цього моменту в Ірини Скрипіної почалася боротьба з пекельною бюрократією за виплату їй та мамі чоловіка обіцяних державою 15 мільйонів.
У пошуках довідки
Доброволець Станіслав Скрипін загинув 17 квітня під Ізюмом. Дві доби він відслідковував ворожу техніку, передавав координати, потім по цій техніці били українські сили, знищували її. Але в якийсь момент у відповідь пішла артилерія, від якої він загинув.
Ірина каже, що це був початок війни і ніхто не знав, що робити, які документи вимагати. Так вона отримала свідоцтво про смерть, але не отримала важливої довідки від військової частини – про обставини загибелі свого чоловіка. Через відсутність цього документу жінка вже рік бореться за оформлення виплати від держави.
"Я не знаю, чому цю довідку мені тоді не видали. Можливо тому, що це ще був тільки початок. Можливо, що це був добровольчий батальйон і вони тоді не знали, що це потрібно… Не знаю", - пояснює Ірина.
А тепер, за її словами, ніхто не хоче видати цей документ заднім числом. Командир "Карпатської Січі" Олег Куцин, якому підпорядкувався Станіслав, згодом теж загинув в бою. Батальйон переформували у стрілецький, який увійшов до складу Сухопутних військ ЗСУ, його керівництво змінилося, штаб переїжджав з місця на місце. "Там був бардак із документами, розумієте", - пояснює жінка.
Зрештою Ірині вдалося дістати з "Карпатської Січі" різні документи – коли чоловік став на облік в добровольчий батальйон, коли він загинув, контракт, який він підписував з батальйоном. Але документ, який підтверджує, що він загинув саме в бою, їй не видають.
"Я прийшла до військкомату, вони мені відразу сказали: ідіть у міністерство ветеранів. Я пішла туди. Там навіть не пускають до кабінету. Довелося говорити телефоном. Працівниця мені сказала, щоб писала у міністерство оборони. Тобто виходить, що цих добровольців перекидають – і ніхто не хоче ними займатися. Але хлопці пішли самі на війну… вони віддали свої життя", - каже жінка.
Архів Ірини Скрипіної Ці перипетії з оформленням допомоги в Ірини Скрипіної тривають вже майже рік. 28 лютого 2023 року вона в черговий раз зібрала всі наявні документи і відправила до міністерства ветеранів – саме воно тепер опікується добровольцями.
"13 березня мені прийшла відповідь, що всі мої документи вони зробили в електронному вигляді і відправили у міністерство оборони".
А далі – знову тиша.
Немає політичної волі
Таких ситуацій, як в Ірини, багато, оскільки добровольців, які йшли на війну в перші місяці війни, часто не ставили на облік, вони не проходили військово-лікарські комісії, немає наказів про їхню мобілізацію. Тому формально виглядає так, що вони гинули на війні як цивільні.
Юрист Станіслав Ліфлянчик пояснює, що якщо у таких випадках рідним відмовляють у виплаті компенсації, то треба йти до суду.
"Виникає питання: що ця людина робила на війні і чому разом із ЗСУ виконувала спільні завдання? В таких випадках доводиться писати позовну заяву і визнавати через суд його захисником України", - каже він.
При цьому Станіслав Ліфлянчик впевнений, що всі ці проблеми можна було б швидко вирішити на державному рівні, аби була політична воля.
"Держава розуміє: якщо ми будемо визнавати їх захисниками батьківщини, то нам треба кожному з них виплатити 15 мільйонів. А їх немає", - каже юрист.
Це, на його думку, і є основною причиною того, чому ці питання вже рік не вирішуються.
Варто зазначити, що уряд не розголошує, скільки грошей передбачено на цей напрямок. Але можна припустити, що мова йде про мільярди гривень державних коштів.
За словами Ліфлянчика, за наявності усіх документів оформити цю виплату сьогодні не так складно. Але якщо виникають труднощі довести, як загинув боєць або родинні зв’язки з загиблим, – тоді починається велика бюрократична метушня.
Часто ці гроші, навіть після завершення всіх оформлень, довго не виплачують. "Тобто люди подають документи, а нічого не відбувається. Вони не розуміють, яке рішення прийнято, задовольнили їхню заяву чи не задовольнили", - розповідає Ліфлянчик.
BBC Ірина Скрипіна каже, що знає багатьох жінок, які так само як і вона, добиваються цих виплат. "Одна мені каже, що зібралася, поїхала і влаштувала там розборки прямо у військовій частині. А мене питають: чого ти сидиш? Дзвони, муч їх. А я відповідаю: а толку? По-перше, всі хлопці на передовій. Мені навіть якось ніяково дзвонити зі своїми цими проблемами. А з іншого боку, теж: людина загинула, забули і все", - каже жінка.
У владі неодноразово запевняли, що всі родини загиблих отримають ці кошти. І парламент, і уряд вже приймали ряд рішень, аби упорядкувати цей процес. У січні 2023 року міноборони опублікувало новий наказ. Цей документ передбачає порядок і умови оформлення допомоги членам сім’ї загиблого військового. Але остаточно врегулювати всі проблемні питання досі не вдалося.
Довідка, якої бракує Ірині, - у списку обов'язкових документів для оформлення 15 мільйонів.
Сказати точно, скільки родин загиблих зіткнулись з такими проблемами, неможливо, адже всі ці цифри засекречені. Так само не розголошують, скільком родинам вдалося оформити ці виплати.
"Я щодня бачу його в Дніпрі"
Зі своїм чоловіком Станіславом вона попрощалася 23 квітня 2022 року. "Ми його не поховали, ми його кремували. Це була його воля", - розповідає жінка.
Він давно вже їй говорив: "Я помру перший, а ти повинна будеш мене спалити і розвіяти над Дніпром. Якщо ти так не зробиш, я до тебе буду приходити кожну ніч – і тобі все одно доведеться мене відкопати, спалити і розвіяти".
Після звістки про загибель чоловіка Ірина пішла до капелана, щоб про це порадитись: "Він каже, раз це була його воля, ви повинні так зробити. Це, каже, нормально, наша церква таке вітає".
Матері Станіслава не сподобалася ця ідея, але це була його воля.
"Так що він - у Дніпрі. І кожен раз, коли їду по Набережній, то начебто з ним спілкуюсь. Не так, як на кладовищі, куди ти поїхав раз чи два на рік. А кожного дня – як їду до Києва, так з ним і спілкуюся".
А ще Ірина пише листа Володимиру Зеленському. Сподівається, що він допоможе добитися справедливості з оформленням виплати. "Вже буду туди стукати. Тому що кажуть, що він може і не знати, що таке відбувається, тому треба до нього донести".
"Я йому описала всю цю історію з самого початку: що чоловік з самого першого дня був на фронті, героїчно загинув. Написала, що прошу розібратися з цим питанням, допомогти, що мені робити, щоб мені дали всі виплати, які належать за законом".
Оксана Тороп, ВВС Україна