Як у Польщі тисячі українців сім місяців живуть на розкладачках
"Мою квартиру розбили, дім спалили, немає нічого - залишилася взагалі бомжом. У дітей те саме - уся рідня тепер без житла. Наше місто Попасна просто знищили", - розповідає Валентина, сидячи на розкладачці, вкритій ковдрами і рушниками.
Так виглядає ліжко, на якому вона спить уже майже сім місяців.
Валентина живе у центрі для біженців "Глобал Експо". На нього у Варшаві кажуть "Модлінська"- за назвою вулиці, де розташована будівля, яку задумували як місце для конференцій, виставок та інших подій.
Сьогодні там живе майже 1 800 біженців, які сплять у кількох залах на розкладачках один біля одного, разом із своїми дітьми, тваринами та майном, яке поміщається навколо них. У притулках немає складу, де можна зберігати свої речі.
Валентина тут сама. Вона уже рік як вдова, а донька з внучкою переїхали в Нідерланди - прибирають у готелях.
У червні жінка привезла до себе подружку, щоб не сумувати. Ряд, у якому вони сплять, Валентина називає "нашою вулицею".
"Тут, звісно, вже звикли. А інший раз така туга нападе, що хочеться вити. Психолога пропонували, але що він мені скаже? Все життя накопичувати, щоб у старості мати своє, і раптом залишитися без нічого - це дуже страшно, дуже", - каже Валентина.
BBC Вона показує на одяг на собі: "Оце все мені тут дали". Жінка приїхала у Варшаву в тому, в чому в підвалі була. Перші місяці війни небайдужі поляки ледь не мішками приносили волонтерам одяг для українських біженців. Але запал спав, і зараз теплого одягу в центрах бракує.
Помалу згортається усе - у Варшаві, як і в Кракові, більше немає наметів із їжею, безплатне житло знайти важко, а за метро та потяги вже чотири місяці як треба платити.
700 злотих (5 600 гривень) від ООН теж немає - організація виплачує їх літнім людям та людям з інвалідністю три місяці, й цей час для Валентини вже минув. За допомогу вона купила собі на китайському ринку кофту та пуховик, склавши їх у нову валізу, з якою планує повертатись колись в Україну.
"Сподіваємося, ми тут не замерзнемо, і центр не закриють", - каже Валентина.
Попереду зима і тяжкі часи для притулків.
Машина, яка обслуговує себе сама
Притулком на Модлінській керує Вадим Оніщук, власник будівельного бізнесу родом з Рівненщини, який уже вісім років живе у Польщі.
Цей заклопотаний чоловік проводить швидку екскурсію будівлею.
BBC Власником є його знайомий бізнесмен Збігнєв Богуш. Він із командою відкрили притулок 3 березня, коли варшавські вокзали були переповнені українцями.
"У перший день ми прийняли 560 людей, у нас не було навіть ліжок", - розповідає Вадим.
Зараз тут є душові, пральня, їдальня, кавовий куточок, медпункт, ігрова, комп'ютери для підлітків, зала для занять йогою та простір для людей на візочках, тобто - ціле містечко для багатьох родин. Кожні 5-10 хвилин у притулку лунає оголошення: "Дитина загубилась, заберіть дитину на рецепції!"
Тут є навіть свій салон краси, де біженці біженцям роблять зачіски чи нігті - не за гроші, а по бартеру, пояснює директор.
"А тут наше фешн-ТБ, як я кажу - показує він на склад. - Видаємо одяг, дезодоранти, шампуні, їжу для звірят, шльопанці, туфлі, постіль".
BBC На рецепції, окрім волонтерів, сидять правозахисники, які шукають свідків воєнних злочинів Росії.
На верхніх поверхах грюкають молотки - там буде хостел на 75 кімнат, де Вадим пропонуватиме жити біженцям, які хочуть приватності та мають гроші - десь 600 злотих (5 000 гривень) на місяць за кімнату. Зняти квартиру у Варшаві зараз коштує 2-3 тисячі злотих. (16-24 тисячі гривень).
Будівельники - теж біженці. Біженці тут роблять майже все. Вчителі - вчителюють, кухарки - готують, колишні охоронці, військові чи поліцейські - охороняють притулок. Вони мають офіційну зарплату, а половина з них - у цьому ж центрі живуть, говорить директор.
Чоловіків у центрі багато - більшість літні або ті, які вибралися з окупованих територій через Росію.
BBC "Тяжко було запустити цю машину, - каже Вадим, переходячи із зали до зали. - Я проходив тут по 40 кілометрів пішки, схуднув на 7 кілограмів".
"Машина" тягне багато грошей. У Польщі є програма, згідно з якою за кожного поселеного українця притулку чи польській сім'ї платять 40 злотих щоденно, але цього бракує. Лише на їжу йде 28 злотих, каже Вадим, а ще зарплати, тепло, прибирання, вода, світло - усе це дуже дорого обійдеться цієї зими у Європі.
До 1 липня Модлінська отримувала фінансування і від регіональної влади, але тепер має тільки виплати зі згаданої програми та шукає гранти в країнах із українською діаспорою.
BBC Спершу було неясно, чи зможе такий великий притулок вижити, тож людей намагалися переселити до іншого - Надажину, його так називають, бо він розташований за дві години їзди автобусом від Варшави у місті Надажин.
Але мешканці Модлінської влаштували протест і не захотіли переселятися. Польська влада наполягає, що умови життя в обох притулках однакові, однак самі біженці з цим не згодні.
"Ой, ми тут протестували! Я сама перша протестувала, захищала наш центр, - згадує Валентина, - Ми боялися, що нас вивезуть у ПТАК. Там брудно і далеко від Варшави. У нас були (біженці - Ред.) з Надажина, казали - там бардак".
Кожен мешканець Модлінської носить на собі бейджик із іменем, фото і датою, коли має виїхати з притулку. Тут можна жити 120 днів після приїзду з України, і тільки деякі групи, наприклад, літні люди як Валентина, чи люди з інвалідністю, можуть залишитися довше.
Тоді як у Надажині дедлайнів немає - залишайтеся хоч до кінця війни. У цьому величезному притулку сьогодні живе 2 047 українців, каже воєвода Костянтин Радзвілл. Чому ж мешканці Модлінської не схотіли туди переїжджати?
На перший погляд, притулки - однакові, там навіть стоять однакові розкладачки. Але відчуття інші - у Надажині справді менш затишно, там немає вікон, а після 8 вечора, кажуть волонтери, світло гасять, і в галасливому приміщенні стає ще похмуріше. Мешканці Надажина скаржаться на малу кількість туалетів, брак їжі та води. У притулку справді можна помітити черги в туалетах та ажіотаж, коли волонтери роздають навіть хліб без нічого.
BBC "Порції зменшилися, - підтверджує волонтерка Алла, яка працює у Надажині з червня. - Але може це тому, що є люди, які переводять їжу - недоїдають, викидають".
Окрема болюча тема - крадіжки у притулках для біженців. Особливо на це скаржаться у Надажині, але і на Модлінській визнають, що ця проблема є.
"Телефони особливо крадуть, якщо без нагляду залишають, або просто повернулись в іншу сторону", - підтверджує волонтерка Алла з притулку у Надажині.
Хтось іде в поліцію, а хтось ні, додає вона. Якось одна пара мала їхати вранці в Нідерланди, але вночі жінка вийшла в туалет, залишивши сумку з документами на розкладачці.
"Усе зникло, - розповідає Алла. - Та жінка мала великий стрес, але добре, що були посвідчення, Дія. Волонтер дзвонив у Червоний Хрест і пояснював - пізніше вони таки виїхали у Нідерланди".
BBC У місцях, де багато людей, варто очікувати крадіжок, говорить волонтерка.
"Є (серед біженців, які там живуть - Ред.) колишні бандити, злодії, наркомани - ми цього не можемо перевірити", - визнає проблему і директор Модлінської Вадим Оніщук.
Найгірший варіант - залишитися
Щоб виїхати з будь-якого притулку, треба знайти роботу чи житло. Перше легше, ніж друге. Але пенсіонерів на роботу брати не хочуть, немає шансів і в людей на візочках.
Мама трьох дітей Альона Стасюк із Кривого Рогу приїхала на Модлінську декілька днів тому. Каже, шукає житло і в селі, і в місті. Гроші є, чоловік працює в Африці моряком.
BBC "Але я теж планую на роботу, а малу, їй два роки, - віддати в садок. Я не відмовляюся від будь-якої праці, навіть майже знайшла її - робота з кишами, і там наче житло згодні дати. Але дівчата кажуть, щоб особо не рвалася, і що більше тижня там не витримують, постійно когось шукають".
Мотивація і настрій у людей різні.
"Я інвалід другої групи. Працювати у нашій сім'ї може лише жінка, але вона… вона втратила матір, яка померла від стресу", - каже Андрій із Маріуполя. Пара в притулку разом із дитиною.
Їхній сусід 21-річний Сергій із Старобільська уже має роботу. На його розкладачці стоїть бокс для доставки Uber Eats. Хлопець каже, що його місто тепер "нова ЛНР", грошей, щоб вибратися до Польщі через Росію та Естонію на всю сім'ю не вистачило.
BBC "Хочу заробити і вивезти маму та двох молодших сестер. Коли місяць тому сюди приїхав, відразу скрізь покидав резюме, і вже кілька днів як працюю - сподіваюся на 200 злотих на день".
Роботу в Польщі вже мають 400 тисяч українських біженців, каже воєвода Радзвілл.
Але ті, хто живе у притулках, часто розгублені та апатичні, додає він. За його словами, в Надажині їм пропонують роботу на місці, допомагають писати резюме, розповідають про польський ринок праці, навчають мови.
"Але є ті, хто не цікавиться тим всім. Ми їх опікуємо, але коли це родина з дітьми, це не є хороший варіант. Як на мене, жити з дітьми у Надажині - то є найгірше з можливих", - додає він.
"Поляки не хочуть приймати українців"
Проблема з житлом більша. Безплатного майже немає, а ціни високі. Сім'ї об'єднуються, щоб платити разом, але все одно не можуть нічого знайти.
"Проблема в тому, що поляки не хочуть приймати українців (на квартири - Ред.), думають, що ті не будуть платити. Це стереотип", - каже Джордан Бовен, юрист і співвласник "Лішевська-Бовен Фундейшн", що допомагає українським біженцям.
"Хоч вони і можуть укласти угоду, що в день, коли ви перестаєте платити, вони можуть викликати поліцію та вигнати вас геть", - додає він.
Співчуваючи українцям, волонтерка Алла після зміни шукає їм житло сама. Вона теж українка, але живе в Польщі 20 років, знання мови відкриває їй багато дверей.
BBC "Маю багато груп польських, де пропонують безплатне житло, прихисток, а люди мови не знають, й географії теж. Мені дівчата (з різних організацій - Ред.) вранці пишуть, що є місце, і я зв'язую з ними перевірені родини", - каже жінка.
За 5 місяців Алла допомогла переселити з Надажина 500 людей, переважно багатодітних мам.
****
За даними воєводи, у притулках навколо Варшави залишаються 8-10 тисяч біженців.
Тільки у Надажині можуть прийняти ще стільки ж.
Міжнародні організації очікують, що зима і постійні атаки Росії на інфраструктуру України змусить багатьох українців знову збирати валізи до Польщі.
Ілона Громлюк ВВС News Україна, Варшава