Якою була цензура у Польській Народній Республіці
П’ятого червня 1946 року був виданий указ про створення Головного управління контролю за пресою, виданнями та виставами у Польській Народній Республіці. Цензура у часах Польської Народної Республіки мала превентивний характер, тобто виключала небажаний контент ще перед самою його публікацією в ЗМІ чи деінде. Цензори перевіряли інформаційні матеріали перед оприлюдненням відповідно до низхідних рекомендацій правлячої партії. Розповідаємо, як цензори робили свою тодішню роботу, а як автори намагалися обходити цензуру.
До 1946 року нагляд за цензурою здійснювали міністр внутрішніх справ та адміністративні органи 1-ї та 2-ї інстанцій. Указ від 5 липня 1946 року про створення Головного управління контролю за пресою, виданнями та виставами набрав чинності вже 2 серпня 1946 року. Головне Управління безпосередньо підпорядковувалося Прем’єр-міністру.
Ось які основні задачі виконувало це управління:
1. Нагляд за пресою, публікаціями
2. Контроль за поширенням усіх видів творів засобами друку, зображення та живого слова
Метою ж цього контролю було запобігання:
- Шкоді системі держави
- Розголошенню державної таємниці
- Порушенню міжнародних відносин Польської Держави
- Порушення закону чи доброго тону, звичаїв
- Введення громадськості в оману шляхом подання інформації, що не відповідає дійсності.
Проте крім офіційної цензури існувала також і цензура неофіційна. Тодішня Служба безпеки проводила контроль внутрішньої та закордонної кореспонденції жителів Польщі. Результатом такого контролю ставало блокування листів, віднесених офіцерам до категорії "шкідливих". А в деяких випадках навіть порушували кримінальні справи проти тих, хто брав участь у цих листуваннях.
Один із таких випадків трапився 1969 року, це задокументував Інститут національної пам’яті Польщі. Житель польського міста Катовіце написав листа родичу, який жив у Західній Німеччині. У цьому листі згадувалося між усім іншим про важку економічну ситуацію, а також критикувалася тодішня польська влада. Про владу було написано як про "маріонеток і жменьки кар’єристів, які старанно виконують усі накази Москви". Перехоплений лист був використаний для порушення кримінальної справи, яка потім дійшла до повного позбавлення волі на 1 рік і 6 місяців.
По суті в той час контролювалося майже все, що було публічним. Все, що друкувалося, від преси до книг, вистави, звісно ж польське радіо та телебачення. Автори потім були зобов’язані відредагувати відцензуровані фрагменти таким чином, щоб вони не натякали на те, що текст був "порізаний" цензурою.
"Цензура – це ключ до розуміння суті будь-якого тоталітаризму. Тоталітаризм можна уявити без поліцейського терору, без того чи іншого апарату влади, але не без цензури", – сказав колишній цензор Томаш Стшижевський в ефірі Польського радіо Вільна Європа у 1978 році.
Під час того ефіру колишній цензор Томаш Стшижевський розповів, що видання проходили щонайменше два етапи цензури: спочатку треба було пройти етап цензурування самого вмісту та отримати номер і печатку. Другий етап був вже у друкарні, матеріал не міг бути надрукований без відповідних позначок.
Загалом для того, аби хоч якось висловити свою правдиву думку, але піддатися тодішній цензурі, автори мали робити мало не акробатичні рухи у своїх текстах, тобто писати "між рідків". Одним із шляхів боротьби з цензурою були видруки так званих додатків до офіційно друкованих видань за згодою цензури. Такі додатки зазвичай містили уривки, які були викреслені цензурою. Було теж таке явище, як розповсюдження магнітофонних записів із звуковими творами. Зазвичай це були тексти, що читалися лекторами, вони часто зачитували викреслені цензурою фрагменти різних творів. У таких записах часто брали участь відомі актори, їм довіряли слухачі.
Vladyslav Yatsenko, журналіст VPolshchi
Wyłączono komentarze
Jako redakcja Wirtualnej Polski doceniamy zaangażowanie naszych czytelników w komentarzach. Jednak niektóre tematy wywołują komentarze wykraczające poza granice kulturalnej dyskusji. Dbając o jej jakość, zdecydowaliśmy się wyłączyć sekcję komentarzy pod tym artykułem.
Redakcja Wirtualnej Polski