Переїзд та адаптація. Як перенести кризу з дитиною
Більшість біженців, які прибули до Польщі через війну в Україні, це мами з дітьми. Одна з тих, хто знайшов свій прихисток від війни у Польщі, це дніпрянка Євгенія Бас. Жінка розповідає: через стрес донька почала складніше засинати, тим паче, що навколо все нове та незвичне. Ми розпитали Євгенію про її досвід та запитали психологиню Катерину Паньків про те, як порадити собі зі стресом під час евакуації та переїздів разом з дитиною.
Дитина хоче стабільного дорослого поряд
Євгенія Бас приїхала з дворічною донькою до Польщі з Дніпра. Вона проживала поруч з аеропортом, тож залишатися там було небезпечно. Розповідає, що коли перший раз "прилетіло" в місто, то було страшно і незрозуміло що буде далі. "Це стан, коли ти не знаєш що буде завтра. Ми пробули у Дніпрі ще тиждень. Жили там біля аеропорту, і вибухова хвиля йшла прямо на нас. Вікна були цілі, але трясло все. Це насправді дуже страшно", – пригадує Євгенія. Розповідає, що донька прокидалася від звуків вибухів або ж сирен та плакала, могла спати лише з мамою. "Тут мабуть грала роль того, що я емоційно реагую на це все, дитина це відчуває. Треба старатися бути спокійною. Але скажу вам чесно, мені не дуже добре вдавалося себе заспокоїти", – каже Євгенія.
Trwa ładowanie wpisu: instagram
"Дуже важливо дати зрозуміти дитині, що ми (батьки - ред.) дорослі, ми тут, ми зараз рятуємося, я тебе бережу, я з тобою", – розповідає психологиня Катерина Паньків. "Тут хочеться сказати про батьківський ресурс та відому історію про кисневу маску в літаку: спочатку мама повинна маску накласти на себе, а потім на дитину". Ресурс – це така зарядка внутрішньої батареї, з якої ми діємо ментально, каже психологиня. Якщо ми турбуємося про себе, свій стан, свої емоції, то маємо сили потурбуватися ще про дітей.
Катерина наводить приклад тесту, як зрозуміти, чи у батьків є сили. Потрібно поставити собі запитання: якщо у мене є загалом 100% батареї, як на телефоні, то скільки в мені зараз? Все, що менше 60%, каже психологиня, потребує додаткової уваги, підзарядки, усвідомленої турботи про себе. Якщо менше 10%, то часто потрібна підтримка спеціалістів.
"Дитина хоче стабільного дорослого поряд. Стабільний дорослий береться з виспаної, наїдженої людини. Це трохи цинічно говорити зараз, коли не всі можуть спати та їсти, але якщо у вас ця можливість є, але ви себе обмежуєте, а особливо додається почуття вини, то це не допомагає", – каже Катерина.
Євгенія Бас говорить: після вибухів у Дніпрі, вирішила забрати доньку подалі з міста, аби "у неї не було психічних розладів через те, що відбувається навколо". "Ми пробували поміститися в евакуаційний потяг, перший раз не вдалося, на другий потяг ми чекали п’ять годин. Маленька не розуміє в принципі що відбувається: дуже багато людей, вона намагається весь час кудись пройти, вона хотіла спати, плакала, був стресовий стан", – говорить дніпрянка Євгенія.
Trwa ładowanie wpisu: facebook
Під час стресових ситуацій, та навіть поза ними, дітям особливо багато потрібно тілесного контакту. "Масажі, забави, обійми, це може допомогти. Якщо дитина має паніку, то можна зробити дихальні вправи. Ми уявляємо, що ми нюхаємо квітку, а потім на квітку сів метелик, і ми легко дмухаємо на квіточку. Важливіший довгий видих, ніж довгий вдих. Нам треба уповільнити серцебиття", – пояснює Катерина Паньків.
А якщо ж стресовий стан не дуже гострий, каже експертка, можна спробувати відволікти дитину. Наприклад, попросити порахувати людей з парасольками навколо, знайти чотири жовтих предмета.
Моєю улюбленою фразою стала: "За поворотом розберемося". Наша евакуація відбулася не просто, це був важкий досвід, плани змінювалися декілька разів, але я постійно була зі своїм сином в контакті. Діти бачать купу ніг, тисняву, втому, треба щоб у мами завжди з собою були якісь козирі в рукаві. Я ношу досі з собою іграшку, це 2 ока які одягаються на палець. Коли бачу дитину десь у черзі, то показую її, це розважає дітей", – розповідає про свій досвід Катерина Паньків.
У черзі на кордоні Катерина разом з сином стояла 26 годин. Розповідала, що аби відволікти сина, зокрема грала в ігри, наприклад, назвати англійською всі предмети, які він бачить.
Вчитися жити в нових умовах
Вдома у доньки Євгенії були всі її іграшки, всі речі, які нагадували про домашнє тепло. "Я взяла дві її основні іграшки, з якими вона засинала, машинку та мильні бульбашки. Це нас врятувало, бо її це відволікає. Купили одразу м’яч, щоб можна було чимсь зайнятися", – говорить Євгенія.
"Варто повернути дитині почуття безпеки та дати їй максимум того, що ми називаємо звичними речами. Що це може бути? Ритуал казки на ніч, разом чистимо зуби, знайомі мультики, знайома іграшка, часто діти беруть такі речі, які їм важливі. Якщо діти мають улюблену страву, то приготуйте її. Ми не маємо імітувати нормальність, але мусимо вчитися жити в нових умовах. І тоді діти потихеньку адаптовуються", – розповідає Катерина. Психологиня ділиться досвідом: син після евакуації став почуватися краще, коли з України привезли його комп’ютер. Це важлива частина його життя.
Катерина наголошує: не варто віддавати дітей на наступний день після евакуації до школи чи садочку. Треба час на те, щоб звикнути. "Наша психіка дорослої людини має різні досвіди, діти цього не мають. Українських дітей можуть запам’ятати як дітей, які кусаються в школі. Вони свій стрес, агресію можуть так проявляти. З цим я зараз дуже багато працюю. Дайте час на адаптацію, трохи погуляти, звикнути. Уявіть, що ви раптом переїхали жити під воду, ви ж не зробите вигляд, що нічого не сталося", – розповідає Катерина.
Vladyslav Yatsenko, журналіст VPolshchi