Вижити і втекти: чому повертається так мало українців, депортованих в Росію

Вони вимушено евакуювалися до Росії, рятуючись від обстрілів. Молоді люди пройшли фільтрацію, потім табори для біженців у різних російських містах. І знайшли сили подолати тисячі кілометрів, аби виїхати звідти.

Примусово чи добровільно до Росії з України було переміщено близько двох мільйонів людей - такі цифри останнім часом називали чиновники в РФ.

Проте кілька днів тому російські державні ЗМІ з посиланням на офіційних осіб повідомили, що станом на 1 серпня кількість переміщених з України в РФ перевищила три мільйони і що половина з цього числа, за їхніми твердженнями, це жителі самопроголошених "ДНР" та "ЛНР", серед яких і ті, котрі виїхали незадовго до початку війни.

ООН називає цифру 1,9 мільйона українців, евакуйованих із захоплених росіянами територій.

Історія Андрія схожа на історії сотень тисяч жителів окупованих українських міст і сіл, які зараз перебувають в Росії. А його шлях є прикладом того, які перешкоди і пастки постають перед українцями, які хочуть втекти з Росії до інших країн або повернутися на українську - неокуповану - територію.

На сьогодні не відомо, скільком людям вдалося вибратися з РФ. Такої статистики не існує.

За приблизними підрахунками волонтерів, може йтися про кілька сотень тисяч людей із кількох мільйонів, які потрапили у Росію під примусом чи добровільно.

За даними Human Rights Watch, на території, тимчасово не контрольованій Україною, є щонайменше 14 фільтраційних таборів.

Представник США в ОБСЄ називав цифру 20 таборів з фільтрації по обидва боки україно-російського кордону.

Так хлопець з мамою і ще близько 60 людей опинилися за майже 700 кілометрів від Маріуполя.

"Ти не належиш собі"

Чітких заборон на виїзд з Росії дійсно немає, кажуть правозахисники. Проте є багато особливостей, не знаючи які людина опиняється у безвихідному становищі.

Головна з перешкод - відсутність у людей достатньої інформації про те, як діяти, які документи підписувати, якщо це пропонують робити російські державні органи, особливо тоді, коли під час примусової чи вимушеної евакуації з окупованих територій люди лишилися без українських паспортів.

Андрій не знав, як поводитися, хоч і думав про те, як вибратися з Росії. І в такій ситуації перебувають сотні тисяч людей.

Ще один співрозмовник ВВС News Україна, 40-річний телепродюсер Іван Завражнов з Маріуполя каже, що ті, хто потрапляє в Росію, опиняється у повній невідомості. Разом з мамою він погодився поїхати в Росію. В його квартиру влучила авіабомба, і єдиним варіантом врятуватися, каже він, був шлях в країну, яка знищила його житло і через яку півтора місяця вони були під обстрілами, як у пеклі.

"З найпершої хвилини, як ви сіли в евакуаційний автобус, ви потрапляєте у невідомість. Абсолютна інформаційна блокада. Ти не належиш собі. Нас привезли в Таганрог, автобус зупинився під самим потягом і ніхто не знав, куди цей потяг поїде. З'ясувалося, у Тольятті. Я толком і не знав, де це. Відповідь була - туди їхати близько доби", - розповідає чоловік.

Іван відмовився сідати в потяг, який мав довезти його і ще кілька сотень людей за 1300 кілометрів. Так вчинили ще не більше 10 людей з евакуаційної колони, решта поїхали. Він розповідає, що чув від інших, що з ними відбувалося те саме - з моменту виїзду з Маріуполя кінцеве місце прибуття змінювалося кілька разів.

Іван каже, що навіть найелементарніші речі - зняти гроші з банкомата чи поміняти валюту - неможливо, а для багатьох навіть подзвонити рідним - проблема. Люди потрапляють у повну залежність від тих, хто їх доправив до російських міст.

Притулок в країні-агресорці

Російські офіційні органи одразу пропонують українцям робити довідки про статус тимчасового притулку або статус біженця. І агітують змінювати громадянство.

"Нам сказали, що як тільки ми отримаємо статус біженця, то після цього впродовж трьох місяців ми можемо одержати російський паспорт. Тобто віддають тобі довідку, що ти біженець, і тут же пропонують писати заяву на громадянство", - розповідає Андрій.

Він і мама вирішили подати документи на такий статус і віддали українські паспорти. Як їм пояснювали, забирають документи для перекладу з української на російську мову.

Статус біженця чи статус тимчасового притулку у подальшому відіграє ключову роль у тому, що відбуватиметься з українськими біженцями далі.

"Українці погоджуються отримати статус в РФ, щоб мати якісь гроші, бо вони не мають засобів для існування. Але як тільки це сталося, їхні дані потрапляють у всі реєстри, після цього російські прикордонники не випустять людину. Яка, виходить, добровільно погодилася на захист Росією. Тому головне - не брати цього статусу ні за які обіцянки", - наголошує ВВС News Україна юристка Регіонального центру з прав людини Катерина Рашевська.

"Якщо є тимчасовий притулок в Росії, то виїхати легально вже неможливо ніяк", - погоджується російський правозахисник у коментарі ВВС News Україна на умовах анонімності.

Однак він пояснює, що від притулку можна офіційно відмовитися.

Деякі українці погоджуються отримати російське громадянство, оскільки з ним є можливість легально влаштуватися на роботу і користуватися соціальними пільгами. Однак для виїзду з Росії він не потрібен, вимагають закордонний. Виняток - Білорусь.

"Якщо людина, взявши паспорт РФ, змогла зберегти український, то є легальна можливість виїхати по російському паспорту в Білорусь, а з Білорусі - пред'явивши український паспорт - в Україну чи до країн Європи", - пояснює російський правозахисник.

Українці часто не усвідомлюють, що мають повне право ніякі папери не підписувати і залишити Росію. Але погоджуються це робити, боячись наслідків, які можуть бути у разі відмови.

Однак заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Олексій Бородай наголошує, що статус біженця не означає, що людину позбавляють права пересування.

"Росія є учасницею Конвенції ООН про статус біженців, яка передбачає можливість отримання проїзного документа. Білорусь та усі країни ЄС також є учасницями Конвенції і зобов'язані дотримуватися її правил. Якщо українець вже отримав статус біженця в Росії, то найбільшим ризиком при недотриманні правил пересування та виїзду за межі країни може бути втрата цього статусу", - пояснює Олексій Бородай в інтерв'ю ВВС News Україна.

Андрію і його мамі паспорт повернули. Рідний старший брат, який живе на контрольованій Україною території, підказував йому, що робити, і просив якомога швидше тікати з Росії.

Не дочекавшись довідки про статус біженця, хлопець вирішив їхати.

Омбудсмен в Росії: лише 55 тисяч мають статус

У той самий час уповноважена з прав людини в Росії Тетяна Москалькова заявляє, що статус тимчасового притулку отримало трохи більше ніж 55 тисяч людей з України. Вона пропонувала ФСБ та МВС РФ розібратися, чому так відбувається.

Одне з пояснень може полягати у тому, що значна частина евакуйованих мають паспорти так званих "ДНР" та "ЛНР" або паспорти Росії. За спрощеною процедурою жителі самопроголошених "республік" могли оформляти російське громадянство ще з весни 2019 року, коли президент РФ Володимир Путін ухвалив відповідний указ.

Окрім того, впродовж 90 діб українці можуть перебувати на території Росії, з якою в України досі є безвізовий режим, без оформлення статусу біженця чи тимчасового притулку.

Не виключено, що депортовані чи добровільно евакуйовані у квітні-травні-червні українські громадяни скористалися цим. Але після закінчення 90-денного терміну картина може змінюватися.

Ті, що лишаються

Андрій почав шукати варіанти, як залишити Росію. Проте його мама їхати зі Ставропольського краю категорично відмовлялася.

"Захотіла лишитися в тому пансіонаті, у Невинномиську. Маленька кімната, загальний туалет, загальний душ, їдальня. Годують три рази в день. В принципі, жити можна. Ще казала, що в Маріуполь хоче повернутися", - розповідає Андрій.

Він каже, що за його спостереженнями, багато евакуйованих не планують залишати Росію.

"От нас в Ставропольський край приїхало 60 людей приблизно, у той пансіонат. З усіх цих людей з Росії виїхав тільки я і ще один хлопець, який, як я тепер вже дізнався, полетів до Канади. Решта лишилися. Ну і є кілька людей, які повернулися в Маріуполь, коли там вже не було української армії", - розповідає він.

"Я не розумію поки, де мені бути"

50-річна Ольга, доцент одного з вишів у Харкові теж вирішила залишитися в Росії.

"Коли почалися обстріли Харкова, друзі запропонували мені виїхати і перечекати в Росії. Все було на ходу, похапцем. Я вискочила, в чому була, сіла в свій автомобіль і в колоні з російською армією поїхала. Я думала, побуду там кілька днів, я навіть не брала валізи. Вже в Росії я зрозуміла, що це надовго, що повернутися ближчим часом не зможу. Мій будинок дуже постраждав, а те, що вціліло, розграбували", - розповідає вона.

"Я не розумію поки, де мені бути. Мій чоловік у Німеччині, отримує як біженець допомогу 450 євро. Він кличе мене туди, але я ще не вирішила", - каже Ольга.

У той же час вона описує своє життя на новому місці як суцільні проблеми.

Спочатку Ольга працювала дистанційно, але харківський інститут через деякий час перевів її на чверть ставки.

"Я отримала "путінські" 10 000 рублів допомоги. Але їх не вистачає ні на що. Мені були скрізь не дуже раді, тому що я працювала в українському навчальному закладі і все життя прожила в Харкові. В російському виші відмовили з роботою через "неблагонадійність" і взагалі, ставлення таке - негатив, який є проти України, я відчуваю", - розповідає вона.

"У них немає сил на рішення"

Правозахисники також кажуть, що багато українців лишаються в Росії, бо не мають грошей, документів, не можуть долати відстань у тисячі кілометрів до кордону з європейськими країнами.

Історія телепродюсера Івана Завражнова радше виняток.

"У мене був закордонний паспорт і я, можна сказати, без проблем доїхав до Білорусі, а звідти до Польщі. З мамою було все складніше, бо в неї лише внутрішній паспорт. І, маючи його, купити квиток в іншу країну нереально. Тільки коли я дістався до Польщі, я купив їй квиток і так вона змогла доїхати автобусом з Санкт-Петербурга в Естонію", - розповідає чоловік.

Він визнає: у нього були гроші на це, окрім того, коли ти в Таганрогу чи Ростові - доїхати до кордону з європейською країною легше.

"Якщо ж перекласти цю ситуацію на інші регіони, куди потрапили наші люди, це майже нереально", - каже Іван.

За словами заступника міністра ТОТ Олексія Бородая, "величезну кількість українців намагаються кінцево розмістити у віддалених та депресивних регіонах Росії: Якутії, Сибіру, Владивостоку та інших".

Ще однією причиною, через яку українці не наважуються виїздити з Росії, є постійні залякування від офіційних органів - мовляв, ви перебіжчики, втекли, і за це вас покарають на батьківщині.

Також є чимала частка жителів окупованих східних областей України, які мають родичів у Росії і вважають за краще залишатися з ними.

Правозахисниця Олександра Матвійчук називає ще одну причину.

"Коли ми говоримо про перешкоди, ми не до кінця усвідомлюємо одну дуже важливу річ. Це опірність людини, здатність протистояти обставинам", - наголошує вона.

"Уявіть стан цих людей, які сиділи у бомбосховищах, були під обстрілами, без води і їжі, багато хто ховав загиблих рідних і близьких. А тут їм треба щось шукати, чогось домагатися, ухвалювати рішення. У них немає сил на ці рішення", - вважає Олександра, пояснюючи, чому кількість тих, хто виїздить з Росії, значно менша, ніж тих, хто там лишається.

Про ті ж причини каже і один з керівників мінТОТ Олексій Бородай.

"Депортовані люди перебувають під психологічним, моральним тиском, погрозами та реальністю застосування насилля, у скрутному матеріальному становищі. Багато з них пройшли фільтраційні табори. Тому говорити про справжнє волевиявлення цієї категорії осіб важко", - вважає він.

"Прогнозувати, скільки саме людей бажають там залишитися - дуже складно, бо причин того, чому людина не повертається в Україну, може бути чимало: хтось має родичів в Росії, з якими хоче лишитися, хтось боїться повертатися через загрозу життю, через відсутність житла та роботи в Україні", - додає Олексій Бородай.

Однак 19-річний Андрій упевнений, що серед тих, хто лишається, багато тих, хто підтримує Росію і звинувачує Україну.

"Я чув, наприклад, що вони звинувачують українських військових у тому, що вони воювали в самому Маріуполі, а не за містом. Що стріляли по житлових будинках. Але ці люди не звертають увагу на те, хто саме стріляв", - каже він.

Тисячі волонтерів у Росії

Поки Андрій був у Невинномиську, він контактував зі знайомими з Маріуполя, які також перебували в різних містах в Росії, і дізнався, що вони планують їхати з РФ. Розповідали, що їм допомагають російські волонтери.

"Вони казали, що волонтери можуть допомогти дістатися до Естонії, а потім до Норвегії. Я попросив їх, щоб про мене теж запитали, чи можна разом. Вони погодилися і так ми домовилися зустрітися у Ростові-на-Дону, щоб їхати далі", - розповідає Андрій.

З Ростова молоді люди - двоє хлопців і дві дівчини - вирушили потягом до Санкт-Петербурга. Квитки на потяг їм купили волонтери. Звідти доїхали до кордону з Естонією, до прикордонного переходу Івангород-Нарва.

"На цьому переході нас дуже довго тримали росіяни. Мене протримали десь годин п'ять. Перевіряли телефон, погрожували, що нікуди я не виїду. Коли питав, чому, відповідали, що "фашистів шукають". Але все ж таки випустили", - каже Андрій.

В Нарві молодих людей зустріли естонські волонтери. Вони відвезли українців до Таллінна і також купили квитки на літак до Норвегії.

Одна з волонтерок в естонській Нарві, голова українського земляцтва міста Ірина Лобанова розповідає ВВС News Україна, що у травні за добу через Наврський прикордонний пункт проходило 270-350 українських біженців. Як пояснює Ірина, логістично він найбільш зручний у порівнянні з іншими.

Згідно з даними "Наврской газеты", у липні через перехід Івангород-Нарва щодня проходило менше - 150-200 українців.

Таким чином, через цей пункт пропуску, починаючи з квітня, щомісяця проходило 50-60 тисяч українців.

Заступник міністра ТОТ Олексій Бородай каже, що з Естонією, Латвією та Литвою є домовленості про допомогу у поверненні громадян України, яких депортували до Росії.

Загалом ідеться про близько десяти прикордонних переходів між Росією і цими країнами, які надають першу необхідну допомогу, а також можливість безкоштовно дістатися до України автобусом.

"Важливо, що цей варіант повернення є ефективним навіть для тих українців, які втратили або не мають при собі документів", - наголошує він в інтерв'ю ВВС News Україна.

Естонські волонтери кажуть, що кожен, хто потрапляє з Росії до Естонії, мають свого волонтера-координатора. Фактично, ці волонтери опікуються біженцями впродовж всього шляху, з Росії до кінцевого пункту в країнах Європи - від інформації, хто зустрічатиме, забезпечуватиме побут, до квитків у потрібному напрямку. (А переважна більшість українців - 65% - не просять притулку в Естонії, а прямують до інших країн чи в Україну).

Ірина Лобанова твердить, що на сьогодні в Росії тисячі волонтерів і правозахисників у різних регіонах допомагають українцям.

"Ці люди ризикують своїми життями. Був випадок, коли одна група українців дісталася до Нарви, але їх ніхто не зустрів. Виявилося, що волонтерку в Росії арештували. Вона вимушена була видалити всю переписку, відмовитися від зв'язків з цими людьми", - згадує Ірина.

Правозахисники кажуть про підпільну мережу росіян, які допомагають українцям в Росії - від обміну грошей, забезпечення найнеобхіднішим до придбання квитків і супроводу до кордону. Вони спілкуються з українцями анонімно або через чат-боти в телеграм, побоюючись переслідувань.

Правозахисниця Олександра Матвійчук визнає, що в Росії справді є волонтери, які допомагають українцям вибратися звідти і засуджують Росію за злочини проти України.

"Але є й ті, які не сприяють втечі з Росії, а допомагають на місці почати нове життя, вважаючи, що цих евакуйованих Росія врятувала від насильства і "нацистів" в Україні", - додає вона.

"Цих людей дуже легко асимілювати"

Як каже Олексій Бородай, головна проблема, через яку важко допомагати українцям, депортованим до Росії, полягає у тому, що будь-які консульські відносини з РФ відсутні. Тобто навіть отримання інформації про місце перебування українців зараз неможливе.

"Ідеться про відсутність будь-якої співпраці Росії та України на дипломатичному рівні у питаннях обліку, ідентифікації та повернення українців додому", - визнає він.

За словами представника мінТОТ, уряд веде переговори з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) та іншими міжнародними організаціями, з різними країнами, які мають представництва в Росії про те, щоб українці могли отримати у таких представництвах допомогу у поверненні в Україну, в тому числі й можливість оформити тимчасові документи, які посвідчують особу.

Однак правозахисниця Олександра Матвійчук наголошує, що МКЧХ, ЮНІСЕФ, Управління верховного комісара ООН у справах біженців та комісара з прав людини нехтують Женевською конвенцією, яка забороняє вивезення цивільних людей на окуповану територію чи територію країни-агресора.

"Нещодавно в релізі ООН, описуючи кількість біженців, яких прийняла та чи інша країна, вони написали, що на першому місці Росія. Тобто вони називають усіх їх біженцями, а не примусово депортованими. При цьому навіть не знають, скільки людей там подалося на отримання статусу біженця", - каже Олександра Матвійчук.

Вона визнає, що зважаючи на колосальну кількість людей, переміщених до Росії, волонтери і правозахисники допомогти усім не в змозі. Ті, хто не знайде сил для самостійної втечі, дуже швидко можуть бути асимільовані в Росії, припускає Олександра.

"Одна з причин депортації - це покращення Росією свого демографічного становища. Українців легко колонізувати. Вони знають російську мову, вони мають спільне радянське минуле. Це люди, яких дуже легко асимілювати", - вважає вона.

19-річний Андрій хоче лишитися в Норвегії і про повернення в Україну поки що не думає. Його матір лишається у Ставропольському краї Росії, рідний брат - на Київщині. Батько так і не виїздив з Маріуполя.

Важливо розуміти, що є заради кого воювати

Раніше ми писали про те, як відшкодувати зруйноване житло. Як все зробити правильно і хто за це заплатить

Світлана Дорош ВВС News Україна