Іван Преображенський: Після смерті Пригожина Путін може вдарити по Шойгу

Тетяна Колесниченко: Читаючи коментарі російських і західних аналітиків, у мене складається враження, що ніхто з них не сумнівався: після невдалого путчу Євген Пригожин просто зобов'язаний був померти. Однак сам він, схоже, думав зовсім по-іншому. Він був упевнений у гарантіях безпеки, які отримав від Путіна.

Іван Преображенський, російський політолог, колумніст Deutsche Welle, один із засновників Празького антивоєнного комітету, який виступає проти агресії Росії проти України: Тут я з вами згоден. Пригожин почувався впевнено. Він кілька разів перевіряв, як далеко може зайти.

Він приїжджав до Росії, щоб вирішувати свої бізнес-справи. Він зустрічався з Путіним щонайменше один раз, і, ймовірно, цих зустрічей було більше. Щоразу він повертався цілим і неушкодженим. Він вважав, що гарантії Путіна працюють.

Він став жертвою надмірної самовпевненості.

Раптом бац. Командування групи Вагнера гине на борту одного літака. Чому саме зараз, а не одразу після путчу чи через півроку?

Путін готував ґрунт. Йому потрібно було відновити свій вплив після путчу. Він також не хотів, щоб імперія Пригожина розпалася, інакше Кремль не зміг би її потім привласнити.

Щоб усвідомити це, потрібен був час. Група Вагнера мала бути демонтована. Провести саміт Росія-Африка, на якому Пригожин відігравав важливу роль. Але коли всі питання, які вимагали присутності Пригожина, були вирішені, він вже не був потрібен.

Ви зазначили у своїх соціальних мережах, що літак Пригожина впав за 50 км від однієї з резиденцій Путіна. Вони заманили його в пастку?

З усіх версій найбільш вірогідною є та, що Пригожина запросили поговорити з Путіним. Очевидно, він почувався впевнено. Якби він щось підозрював, то не сів би на одну палубу з Дмитром Уткіним, його правою рукою, відповідальною за військову частину групи Вагнера. Протоколи безпеки не дозволяли цього в разі будь-якої загрози.

Раніше Пригожин перебував в Африці. Він зробив низку заяв про те, що захищає інтереси Росії і збирається розширювати свою діяльність. Я не думаю, що він мав на це вказівки від Путіна. Вже деякий час Кремль шукав інших підрядників для проектів, які Пригожин реалізовував в Африці.

Тож напруга зростала, і Кремлю довелося вирішувати цю проблему. У нього також був чудовий аргумент, чому це мало статися. Пригожин пообіцяв виїхати до Білорусі після путчу, але замість цього він продовжував вести бізнес в Росії та Африці. Угода, яку він уклав, була ним порушена.

Путін також хотів показати силу, адже слабкого царя народ не прийме?

Так, але справа не в народі. Для нації можна продукувати 10-15 взаємовиключних версій, як це було у випадку зі збиттям малайзійського боїнга над Україною російськими ракетами. Тоді російська пропаганда вигадувала всілякі версії, в тому числі й незручні для Кремля. Головне, що вони були суперечливими і створювали інформаційний хаос.

Напевно, так само буде і в цьому випадку, але найголовніше - це те, як вбивство Пригожина сприйме правлячий клас, адже, врешті-решт, це сигнал в першу чергу для них: "Не виступайте проти Путіна".

Отже, з одного боку, потрібно було продемонструвати силу, а з іншого - уникнути звинувачень у тому, що путінські гарантії нічого не варті. Хоча це насправді так, для режиму було важливо знайти якесь неофіційне пояснення.

Серед деяких російських коментаторів існує теорія, що, можливо, за вбивством Пригожина стояв зовсім не Путін, а Міністерство оборони і ГРУ. Як ви самі зазначили, в Африці йде боротьба за вплив. Очевидно, заступник начальника ГРУ Андрій Авер'янов, який стояв за багатьма вбивствами (в тому числі і за отруєннями "Новачком"), розробляв план повної заміни групи Вагнера в Африці. Людей Пригожина мали замінити найманці з нових формувань "Редут" і "Конвой", підконтрольних Міністерству оборони. Пригожин був очевидною перешкодою.

Заміна групи Вагнера в Африці якраз і була частиною підготовки до остаточної ліквідації Пригожина. Але чи могла ця операція відбутися без схвалення Путіна? Тут ключовим питанням для аналізу є те, як сталася авіакатастрофа. Якщо це була зенітна ракета С-300, то її практично неможливо використати без відома головнокомандувача. Тоді це була б складна операція, яка мала бути схвалена особисто Путіним.

Але якщо на борту літака вибухнула бомба, то можна припустити, що за операцією стояло керівництво Міністерства оборони, яке могло діяти самостійно.

Останній варіант говорив би про те, що Путін настільки слабкий, що силові структури ведуть самостійну гру?

Після путчу Путін втратив частину свого впливу, але в останні два місяці він відновлює свої позиції.

Зазначу, що я не експерт з питань безпеки, але, слухаючи думки експертів, схиляюся до версії, що це все-таки була бомба. Але Путін, напевно, все знав. За своєю звичкою він дистанціювався від Пригожина.

Досить того, що у вузькому, довіреному колі він кинув щось на кшталт: "Хто-небудь, нарешті, врятує мене від Пригожина?". Одного цього було б достатньо, щоб оточуючі сприйняли це як сигнал, зелене світло для усунення Пригожина.

Повернімося на мить до Африки. За даними незалежних російських ЗМІ, ці нові формування зараз набирають найманців не для фронту в Україні, а для Африки. Костянтин Пікалов "Мазай", який раніше був куратором вагнерівців в Африці, а зараз очолює угруповання "Конвой", заявив в інтерв'ю "Важливим історіям", що Росія має намір відкрити там другий фронт, щоб "позбавити Захід ресурсів". Чи варто сприймати ці погрози серйозно?

Існує загроза інтересам деяких західних країн в Африці. Наприклад, для Франції. Очевидно, що спочатку група Вагнера, а тепер безпосередньо російська держава намагається витіснити її з Африки.

Візьмемо Нігер, де нещодавно відбувся військовий переворот. Зараз хунта відкрито робить ставку на співпрацю з Росією. А вона є одним з найважливіших постачальників плутонію (сировини, що використовується для виготовлення ядерного палива) до Європи.

Путін - торговець страхом. Він створює проблеми. Він не знає, як їх вирішувати, але він знає, як їх створювати. Тому зараз він намагається створити ще одну, щоб Захід витрачав свої ресурси і сили на її вирішення.

Або сподівається, що, вдаривши по інтересах західних країн, змусить їх тиснути на Україну і закінчити війну на умовах Кремля.

Це один з варіантів, який поки що є безуспішним. Але це не означає, що Кремль не буде продовжувати спроби. Вони ніколи не роблять ставку лише на одну стратегію. Вони переслідують кілька стратегій одночасно.

Сергій Рахманін: "Українська політика не закінчується на Зеленському"

Данілов: російський газовий шантаж – це спецоперація Кремля в Євросоюзі

Мисливець на військових злочинців: Путін буде притягнутий до відповідальності дуже скоро

Звідки Росія візьме сили для відкриття другого фронту, якщо їй не вистачає живої сили, щоб воювати в Україні?

Найманці, яких вони зараз вербують для Африки, не воювали в Україні. Вони навіть отримують гарантії, коли підписують контракт, що їх не перекинуть на Донбас чи Запоріжжя. Тобто це люди, які все одно не змогли б забезпечити український фронт.

Нестача людей і техніки в Україні стає все більш проблематичною для Росії. Але ми також бачимо, що Кремль готується провести ще одну велику хвилю мобілізації. Необхідні для цього закони вже прийняті. Якщо Кремль наважиться на цей крок, проблема нестачі живої сили буде вирішена, і ціною величезних втрат він зможе утримати фронт. Тому переміщення частини найманців до Африки навряд чи вплине на ситуацію в Україні.

Чи може друга хвиля мобілізації викликати напруженість у Росії?

Лише в теорії. На практиці настрої дуже апатичні. Я б не очікував серйозної опозиції проти мобілізації. Велика кількість людей намагатиметься ухилитися від призову, але, швидше за все, це буде менш серйозний опір, ніж навіть рік тому, коли була запроваджена перша хвиля мобілізації.

Пригожина вбито, ринок Африки поділено між компаніями, лояльними до Кремля. Що далі для тих, хто вижив у групі Вагнера?

Деякі аналітики вважають, що група Вагнера збереже свою структуру, але буде виконувати інші завдання. Я вважаю, що "групи Вагнера" більше не існує. Вона вже завершила своє життя після путчу Пригожина, або, принаймні, в тому вигляді, в якому вона є зараз. Вагнерівці втратили значну частину техніки, вони розділилися. Кількість найманців серйозно зменшилася. Це було лише питанням часу, коли вони, як група, взагалі перестануть існувати.

Такі мафіозні структури, як влада в Росії або військовий бізнес жанру "Вагнера", побудовані на харизмі і владі однієї людини.

У випадку з вагнерівцями найбільш підходяща метафора - мурашник. Королева-мати померла, тому мурахи розбігаються на всі боки. Деякі з них помирають. Деякі втікають до інших мурашників. Є й такі, що намагаютьсястати новою матір'ю. Незважаючи ні на що, старий мурашник вже не буде відбудований знову.

ЗМІ, близькі до Пригожина, повідомляють, що група Вагнера зараз "запустить спеціальний механізм", підготовлений на випадок його смерті. Чого ви очікуєте?

Нічого, що могло б створити серйозну загрозу всередині Росії. Можливо, якась остання воля Пригожина існує. Але з огляду на те, що Кремлю вдалося усунути і Пригожина, і Уткіна одночасно, виконувати цю волю буде нікому.

Якісь невеликі бунти можливі, але я припускаю, що більшість скажуть своє слово... дружини і матері найманців.

Вони вже побоюються, що після вбивства Пригожина вони не отримають обіцяних виплат.

Так, і це дуже зручний момент для Путіна або когось із новостворених приватних армій. Вони можуть їх підкупити. Виплатити гроші і тим самим посилити позиції Путіна, ліквідувавши "Групу Вагнера". Перенести на російського президента симпатії тих, хто колись підтримував Пригожина.

Ви думаєте, це буде так просто? Якось Олександр Незворов, відомий російський журналіст, сказав в інтерв'ю WP, що це в усьому цивілізованому світі Пригожин викликає блювотний рефлекс, а в Росії він дуже популярний. До путчу глава "Вагнерів" багато подорожував країною, зустрічаючись з ветеранами, їхніми сім'ями та потенційним електоратом. Вони вважали його героєм війни. Вже зараз в Telegram і чатах можна прочитати, що вбивство Пригожина - справа рук "зрадників Росії". А в тому, хто за цим стоїть, навряд чи хтось сумнівається.

Це перша і дуже емоційна реакція. Більшість прихильників Пригожина водночас лояльні до нинішньої російської влади. Їх підкуповують грошима, посадами або новими можливостями. Якась невелика частина може чинити опір і буде нейтралізована. Інші будуть мовчати, оскільки я сумніваюся, що вони коли-небудь стануть організованою групою.

Принаймні доти, доки не з'явиться новий харизматичний лідер з політичним минулим або з претензією на політичну кар'єру.

Але культ Пригожина залишиться. Він буде підживлюватися теорією змови, що на борту літака насправді був убитий двійник. А сам Пригожин десь сховався і чекає зручного моменту, щоб завдати нового удару. Бандит і військовий злочинець перетвориться на гєроя.

Але сам Кремль підіграватиме, час від часу поширюючи чутки, що Пригожин знав те-то і те-то. З нього зроблять ікону. Його канонізують як покровителя спеціальної військової операції. І знайдеться багато людей, які в це повірять. У Росії не бракує тих, хто хотів би бачити при владі таких авантюристів, як Пригожин.

Яку користь отримає Кремль від "канонізації" Пригожина?

Це буде поживою для пропаганди. По телебаченню будуть говорити, що Пригожина вбили якісь західні спецслужби або Україна. Що він був справжнім героєм.

І Путін спробує взяти на озброєння свій електорат, так званих ультрапатріотів. Йому вкрай необхідна їхня підтримка, особливо на майбутніх псевдопрезидентських виборах, які він має намір провести в березні 2024 року.

Зрадник убитий, гроші поділені, електорат обійнятий, позиція Путіна зміцнилася... Вся ця операція навряд чи буде вигідною для Кремля.

Так, не схоже, що вбивство Пригожина могло якимось чином зашкодити Кремлю. Це був добре продуманий план, який виконувався без поспіху. Щось подібне в діях Кремля ще не спостерігалося. Якщо це можна з чимось порівняти, то тільки з боротьбою проти Михайла Ходорковського в 2003 році.

Тоді ходили чутки, що він намагається сформувати антипутінську коаліцію за участю губернаторів і впливових російських бізнесменів. Кремль планомірно знищував їх одного за одним протягом кількох років. Як і в цьому випадку, він дочекався зручного моменту і лише потім атакував.

Вбивство Пригожина мало на меті залякати і дисциплінувати російську еліту. Чи бачите ви можливість того, що воно матиме протилежний ефект? Замість страху воно спровокує об'єднання тих, хто не хоче розділити його долю?

Проблема в тому, що об'єднуватися нікому. Пригожин був лідером одного з ворогуючих кланів. Інші клани тільки виграють від його вбивства. Вони поділять між собою його майно і доходи. Путін завжди дозволяв собі це, коли знищував когось. Він демонстрував силу, усуваючи опонента, а потім віддавав його майно іншим, щоб заручитися їхньою підтримкою.

Чи очікуєте ви подальших чисток у російській еліті? Вбивство Пригожина і відставка генерала Сергія Суровікіна, який мав бути куратором групи Вагнера в Міністерстві оборони, досить випадково не збіглися. Хто буде наступним?

Чистка в армії цілком можлива. Ходять чутки, що наступним може бути генерал Юрій Теплінський, який командує повітряно-десантними військами. Цей рід військ завжди був найбільш проблемним, оскільки саме командувачі десантних військ були в опозиції до політичної еліти.

Але я також не виключаю, що Путін зараз вдарить по Шойгу. Він завжди так робить, коли зіштовхує два клани, а потім намагається послабити той, який перемагає. Без сумніву, клани Шойгу і Пригожина воювали між собою. Перший переміг, але не може почуватися надто впевнено. Тому я не виключаю, що можливий і удар по голові оборонного відомства.

Як ви вважаєте: якби Пригожин не повернув назад два місяці тому, а продовжив свій похід на Москву, ситуація сьогодні була б зовсім іншою?

Я так не думаю. Можливо, Пригожин і мав підтримку когось з оточення Путіна, або з міністерства оборони чи спецслужб, але це були тимчасові союзники. Але це були тимчасові союзники. Ніхто з них не був серйозно зацікавлений у поваленні Путіна. Скоріше, вони намагалися отримати додатковий вплив або поступки.

Було зрозуміло, що військових сил вагнерівців явно недостатньо для того, щоб взяти під контроль таке багатомільйонне місто, як Москва.

Тож уся ця колотнеча закінчилася б великим скандалом, можливо, стратою якихось чиновників чи військових. Але це все одно обернулося б поразкою Пригожина, тільки в більш швидкому темпі. Пригожин став жертвою власної впевненості.

Тетяна Колесниченко, журналістка Wirtualna Polska